У першій декаді жовтня Львівська політехніка перетворилася на справжній осередок архітектурного натхнення — тут відбувався ювілейний ХХХ Міжнародний огляд-конкурс дипломних робіт з архітектурно-містобудівних та дизайнерсько-мистецьких спеціальностей. Представники понад 30 провідних університетів України та Центральної Європи зібралися, щоби продемонструвати свої найкращі проєкти, поділитись ідеями, обговорити виклики сучасного міста та дизайну, а головне — відчути себе частиною великої творчої спільноти. Понад 340 дипломників мали унікальну нагоду презентувати свої роботи перед авторитетним журі, до складу якого ввійшли знані архітектори, дизайнери та урбаністи. Вони не лише оцінювали, а й надихали, ділилися досвідом і відкривали нові горизонти.
Докладніше про подію розповідає директор Інституту архітектури та дизайну, доктор архітектури, доцент Юрій Диба.
— Юрію Романовичу, Міжнародний огляд-конкурс дипломних робіт з архітектурно-містобудівних та дизайнерсько-мистецьких спеціальностей цього року відзначив своє 30-річчя. Хто його започаткував і де вперше відбувся конкурс?
— Ідейними натхненниками організації огляду-конкурсу були Київський та Харківський національні університети будівництва та архітектури і, звичайно ж, Інститут архітектури та дизайну Львівської політехніки. І саме в стінах нашого університету в 1995 році відбувся перший Міжнародний огляд-конкурс дипломних робіт з архітектурних спеціальностей. Однак локація проведення заходу щоразу змінюється — на кожній попередній зустрічі вибирають місце наступної. Торік подія відбувалась у столичному ЗВО — Київському національному університеті будівництва та архітектури. За результатами жеребкування честь приймати гостей з усієї України та з-за кордону цьогоріч випала Львівській політехніці. Цей захід ми проводили вже тричі. Наступний огляд-конкурс відбуватиметься в Чернівцях.
— Дипломники яких країн представляли свої роботи на цьогорічному огляді-конкурсі?
— Крім усіх архітектурних, дизайнерських і мистецьких шкіл України свої роботи представили студенти бакалаврату та магістратури з Польщі й Литви.
— Як ви оцінюєте загальний рівень представлених робіт?
— Рівень дипломних робіт був надзвичайно високий — це відзначили всі учасники, зокрема представники Польщі та Литви. На мою думку, оцінювання членів журі було об’єктивним і професійним, адже зважало як на художні якості, так і на актуальність ідеї, її практичність та інноваційність. Сьогодні студенти мають дедалі ширший доступ до різноманітних джерел інформації — електронних бібліотек, онлайн-курсів, архітектурних платформ, а також можливість брати участь у численних національних і міжнародних конкурсах. Це сприяє їхньому професійному зростанню, розширенню кругозору та долученню до найновіших світових тенденцій в архітектурі, дизайні й мистецтві. Завдяки цьому молоді фахівці демонструють глибоке розуміння сучасних викликів і здатність пропонувати креативні, сміливі рішення, що відповідають запитам часу.
— Яке місце в оцінюванні дипломних проєктів було відведене студентам Львівської політехніки?
— Усі учасники конкурсу отримали заслужені нагороди, адже кожна представлена робота мала свою унікальність і творчу цінність. Ми серед лідерів. Цього разу найбільше відзнак здобули дипломники Київського національного університету будівництва та архітектури й Національного університету «Львівська політехніка». Це дві провідні архітектурні школи України, які вже багато років змагаються між собою — у найкращому сенсі цього слова. Визначити, яка з них перша, — завдання непросте, але однозначно можна сказати: ні Львів, ні Київ не пасуть задніх. Натомість деякі архітектурні школи нині стикаються із серйозними викликами. У багатьох містах — Харкові, Одесі, Дніпрі, Полтаві, Запоріжжі — освітній процес тривалий час відбувається в онлайн-режимі через безпекову ситуацію, спричинену російським вторгненням. Це, безперечно, позначається на можливостях студентів реалізувати повноцінні дипломні проєкти. Проте, попри всі труднощі, жоден учасник не залишився без нагороди — і це свідчить про силу духу, професіоналізм і невичерпну творчу енергію українських студентів.
Зважаючи на виклики часу, у 2023 році Харківський національний університет будівництва та архітектури приєднано до Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова. Більшість викладачів ХНУБА продовжили свою діяльність у складі нового об’єднаного закладу. Водночас не можу стверджувати, що таке об’єднання є на сто відсотків позитивним. Адже що більше архітектурних шкіл, локацій, творчих осередків, то ширше поле для ідей, дискусій, різних точок зору. А це своєю чергою сприяє розвитку архітектури та мистецтва. Я — за різноманітність. У мистецтві вона є не просто бажаною, а вкрай потрібною. Якщо все звести до єдиного центру, то з часом може виникнути уніфікація мислення, повторюваність рішень, втрата індивідуальності. А архітектура, як і мистецтво загалом, живе завдяки свободі, пошуку та сміливим експериментам.
— За якими критеріями відбувалось оцінювання робіт конкурсантів?
— Конкурс має багатоступеневу структуру. Перший етап — внутрішній відбір на рівні університетів, де кафедри формують списки робіт відповідно до квот, що залежать від кількості студентів. Другий — фінальний огляд. Цього разу він проходив у Львівській політехніці за чітко прописаними в офіційному положенні критеріями оцінювання дипломних робіт. Вони охоплюють спеціальності G17 «Архітектура та містобудування», В2 «Дизайн» і В4 «Образотворче мистецтво та реставрація» — як на бакалаврському, так і на магістерському рівнях. Під час перегляду бакалаврських проєктів журі звертало увагу на те, наскільки повно і грамотно були розкриті ключові розділи роботи. Важливими критеріями стали функціональна логіка, відповідність сучасним нормам і трендам, оригінальність образу, інноваційність і якість подання. Іншими словами, оцінювали не лише технічну досконалість, а й творчу сміливість — здатність студента мислити нестандартно, бачити ширше, пропонувати світу щось нове. Магістерські роботи — це вже інший рівень. Тут у центрі уваги — актуальність теми, наукова новизна, практична цінність досягнутих результатів. Члени комісії оцінювали, чи може проєкт бути реалізований, чи здатен він змінити середовище, вплинути на професійну спільноту. І, звісно, важливу роль відігравала якість графічного подання — адже архітектура та мистецтво говорять не лише словами, а й візуальними образами.
Цьогоріч дипломні роботи учасників конкурсу розглядали двадцять спеціалізованих комісій, кожна з яких працювала у межах окремого архітектурного напряму. Тринадцять із них працювали в галузі архітектури та містобудування, зокрема житлової громадської архітектури, просторового розвитку та реконструкції територій, ландшафтної архітектури та інших галузей. Університети подавали дипломні роботи відповідно до тих напрямів, у яких здійснюють підготовку. Вони самостійно обирали проєкти, а ми, як організатори, визначали, до якої комісії їх передати. Часто заклади самі пропонували, якій комісії варто розглядати ту чи іншу роботу — і ми брали до уваги ці побажання. Водночас траплялися ситуації, коли ми наполегливо рекомендували перенаправити окремі проєкти до іншої комісії — тієї, що краще відповідала профілю роботи. Це давало змогу забезпечити максимально точне і справедливе оцінювання, адже кожна комісія мала глибоку експертизу у своїй галузі. Крім того, були створені п’ять комісій для оцінювання дипломів дизайнерів середовища, графічних дизайнерів і реставраторів творів мистецтва. Такий розподіл забезпечив глибокий і фаховий аналіз кожної роботи.
Критерії оцінювання були чітко визначені, і кожен член комісії неухильно дотримувався встановлених вимог. Рішення щодо призових місць або присудження диплома учасника ухвалювали колегіально, що гарантувало об’єктивність і прозорість процесу. Варто зазначити, що диплом учасника — це не оцінка, а підтвердження участі: він засвідчує, що робота була подана на конкурс і її розглянула комісія. Такий підхід є важливою мотивацією для студента: це крок уперед, стимул до професійного зростання, до нових ідей і звершень. Можу впевнено сказати: у неупередженості журі сумніватися не доводиться. І це підтверджує реакція самих учасників — 99,9 відсотка дипломників залишилися задоволені результатами. Такі конкурси — не просто змагання, це простір, де народжуються ідеї, формується нове покоління творців, і кожна робота є кроком до майбутнього, яке ми будуємо разом.
— Юрію Романовичу, розкажіть про особливості цьогорічного огляду-конкурсу. Як змінився нині підхід до дипломних проєктів?
— Кілька років поспіль, з об’єктивних причин, Міжнародного огляду-конкурсу не проводили. Спершу через пандемію, а згодом — у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії на територію України. Та минулого року Київ відновив проведення заходу і фактично започаткував новий тренд. Підхід до дипломних проєктів змінився суттєво. Зокрема, значно спрощено матеріальну частину участі. Раніше роботи подавали на конкурс у великих фанерних підрамниках, обтягнутих ватманом, на якому вручну креслили проєкти. Це створювало чимало труднощів — і з пакуванням, і з транспортуванням. Роботи доводилося ретельно обгортати, щоб не пошкодити, а перевозили їх здебільшого в тамбурах потягів. Таку практику застосовували ще з часів радянського союзу. Саме так доправляли дипломні роботи на всесоюзні огляди-конкурси, передостанній з яких відбувся у Москві, а останній — в одному з міст Середньої Азії. Квоти для України були скромними.
Нині огляди-конкурси масштабні. Ми маємо що показати. Водночас усе стало простішим і більш технологічним. Цифрові формати, онлайн-платформи, презентації — усе це дає змогу зосередитися на змісті, а не на формі. І це, безперечно, відкриває нові можливості для студентів, дає їм більше свободи та простору для творчості. Ми приймаємо дипломні роботи на огляд-конкурс у формі роздруківок. У такому форматі їх легше транспортувати, а також зручно надсилати поштою. Цього разу більшість робіт надійшла саме через поштові відділення. Уже на місці ми їх розміщували на стендах. Те, що сьогодні креслять не вручну, а на комп’ютерах, має низку переваг. По-перше, це мобілізує студентів. По-друге, дає їм змогу швидше виконати завдання. По-третє, завдяки цьому можна легко адаптувати бакалаврську чи магістерську роботу до вимог конкурсу. Одне слово, електронні версії спрощують роботу над дипломним проєктом і допомагають досягти високої якості.
Змінився і підхід до самої процедури оцінювання дипломних робіт. Якщо раніше члени комісії приїжджали на місце проведення огляду-конкурсу та обговорювали роботи безпосередньо біля стендів, відтак часто від дискусій переходили до суперечок чи непорозумінь і плутанини з номерами дипломів, то цього разу ми усунули цей суб’єктивний фактор — він більше не впливає на процес. До складу комісії входять викладачі з різних закладів вищої освіти України, що забезпечує об’єктивність оцінювання. Спочатку дипломні проєкти подають у PDF-форматі, і комісії розглядають та оцінюють їх дистанційно. Коли учасники з’їжджаються до міста, де проходить конкурс, роботи вже оцінені — відбувається власне огляд. На стендах можна ознайомитися з проєктами, поспілкуватися між собою викладачам різних ЗВО, обмінятися думками та побачити мистецькі тренди інших архітектурних шкіл. Студенти закладу, який приймає конкурс, мають особливу перевагу — вони можуть оглянути роботи біля стендів і почерпнути для себе нові ідеї.
— Чи є різниця у підходах до дизайну між різними ЗВО? У чому вона полягає?
— Скільки викладачів і студентів — стільки й думок і задумів. Тому мистецтво таке різноманітне: двох однакових робіт не знайдеш. Водночас є ідеї, які варто запозичувати, можливо, у великих майстрів мистецтва, у потужних архітектурних шкіл — і адаптувати під власні творчі ідеї. Так було завжди. Сучасний світ відкритий як ніколи. Студенти мають доступ до великої кількості нової, цікавої та найактуальнішої інформації, тож цілком природно, що вони щось переймають. Коли я навчався в інституті, такого доступу не було. Було кілька спеціалізованих журналів, здебільшого з орієнтацією на масове будівництво, а не на розвиток творчості — і на тому все. Останні роки внесли кардинальні зміни. Навіть у дев’яності, коли огляд-конкурс відновився, ми ще не мали таких відкритих інформаційних джерел. Світ стрімко пришвидшив свій поступ — і мистецтво разом з ним. Не все, що відбувається на Заході чи в найближчих сусідів зі Сходу, є наймодернішим. Сьогодні надзвичайно цікаві архітектурні об’єкти з’являються в арабському світі, на Далекому Сході, у Південно-Східній Азії. Студенти мають звідки черпати натхнення і роблять це, як то кажуть, «великою ложкою». Нині вони мають безліч можливостей: подорожують, розглядають світ зблизька, досліджують його віртуально. І це відкриває нові горизонти для творчості.
— Які основні тенденції в сучасному дизайні ви помітили серед представлених робіт?
— Був період, коли модерний напрям домінував. Зараз, принаймні на цьому конкурсі, я помітив іншу тенденцію: багато уваги надають роботі з новими об’єктами у сформованому середовищі. Особливо це характерно для львівської архітектурної школи. Ймовірно, це пов’язано з тим, що ми не працюємо «на чистому полі», не будуємо нові міста, а доповнюємо простір, який уже існує. Наше середовище — комфортне й естетичне, тому ми маємо дотримуватися тих естетичних принципів, які заклали архітектори попередніх поколінь. Саме тому тренд «зважати на середовище» сьогодні дуже помітний — і, на мою думку, надзвичайно важливий.
— Чи можете відзначити дипломні проєкти, які особливо запам’яталися або заслуговують на окрему увагу?
— На огляді-конкурсі не було жодної роботи, якої б не відзначили. Особисто я працював у комісії, що оцінювала наукову літературу — це саме моя сфера діяльності. І можу сказати, що дуже багато книжок, монографій, методичних праць, які привезли наші колеги, дістали високу оцінку. В аудиторії на третьому поверсі головного корпусу університету ми організували окрему виставку цієї літератури, подібно до того, як розміщували дипломні роботи на стендах. І кажу відверто: виділити якусь одну книжку чи монографію я не зміг, адже кожна мала свою особливість, щось унікальне, що привертало увагу. Тому говорити про одну ідеальну роботу нема підстав — кожна по-своєму заслуговує на високу оцінку.
— Як участь у таких оглядах-конкурсах впливає на мотивацію студентів?
— Я не можу говорити за нинішніх студентів, але колись сам був студентом і мав нагоду взяти участь у тодішньому всесоюзному конкурсі. Керівником моєї дипломної роботи був Микола Бевз, який нині очолює кафедру архітектури та реставрації. Тоді він привіз диплом другого ступеня — це був справді високий здобуток. Я отримав особисту сатисфакцію від виконаної роботи, відчув, що здатен досягати мети, і це стало для мене стимулом працювати далі. Думаю, що й нинішні студенти, які здобувають нагороди, відчувають подібні емоції. До речі, за підсумками цьогорічного конкурсу учасників нагороджували не лише дипломами Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки. Національна спілка архітекторів України й Академія архітектури України також відзначали студентів власними дипломами. Вони оцінювали роботи за своїми критеріями, відзначаючи як окремі проєкти, так і ті, що здобули першу, другу чи третю премію. Варто додати, що в межах Міжнародного огляду-конкурсу відбувся цикл лекцій, де лекторську роль виконували роботодавці — представники фірм MAST, 5F STUDIO, AVR-DEVELOPMENT. 90 відсотків з них є нашими колишніми студентами. Це серйозні компанії, які за чисельністю вже перевищили державні проєктні установи пострадянського періоду, що поступово занепали. Натомість ці фірми зміцніли й упевнено стоять на ногах. Ідея проведення такого заходу належала саме їм. Співпраця інституту з роботодавцями відбувається на доволі високому рівні. Вони також вручали власні дипломи в різних номінаціях, відзначаючи найкращі роботи. Деякі студентські проєкти отримали по кілька премій і дипломів, що, безумовно, помножує актив здобутків і мотивує студентів створювати якісні проєкти.
— Чи можна вважати конкурс платформою для обміну досвідом між студентами і викладачами?
— Такий захід став місцем зустрічі викладачів, майданчиком для їхнього професійного спілкування. Зазвичай кожна архітектурна чи мистецька школа або будь-який ЗВО працює у своїй «бульбашці». Цей простір об’єднав ці бульбашки і створив своєрідну мистецьку «ноосферу», де всі могли працювати разом. У межах заходу відбувалися лекції викладачів і професорів з різних закладів вищої освіти, зокрема з нашого. Проведено й цикл лекцій за участі роботодавців, а також науково-методичну конференцію, присвячену вирішенню актуальних проблем освітньої сфери, яких сьогодні чимало. Як їх долати? Як ефективно працювати в умовах воєнного стану? Адже ми ще маємо змогу працювати у більш-менш спокійних умовах. До речі, дякувати Богові, упродовж усіх днів конкурсу не було жодної повітряної тривоги. Це дало нашим гостям трохи видихнути й попрацювати в атмосфері спокою. Все це разом узяте створює умови для професійного розвитку. Саме такі заходи є тим майданчиком, де можна ділитися досвідом, спілкуватися, обговорювати нові ідеї та тренди й водночас мати змогу відпочити, продовжуючи обговорення власних задумів і професійних викликів у неформальній атмосфері.
У програмі заходів були передбачені дві піші екскурсії: центральною частиною Львова, у супроводі професора Львівської політехніки Миколи Бевза, і на фабрику Левинського — під керівництвом кандидата архітектури, доцента кафедри дизайну архітектурного середовища Інституту архітектури та дизайну Богдана Гоя. Ще одну автоекскурсію новобудовами Львова провів професор Ігор Гнесь. Студенти нашого університету, які не брали участі в конкурсі, на відміну від студентів інших ЗВО, могли поспілкуватися з викладачами й оглянути виставку робіт безпосередньо — від стенду до стенду «наживо». А для тих, хто не мав такої можливості, був відкритий доступ до PDF-формату. Цей конкурс — велика школа не тільки для випускників, а й для студентів молодших курсів, які з цікавістю розглядають представлені проєкти. Вони лише починають опановувати перо чи олівець, але вже замислюються над тим, як створюються масштабні архітектурні концепції.
— Яких навичок важливо набути, щоб стати успішним у майбутньому?
— Професійні навички формуються поступово, ще до того, як абітурієнт стає студентом університету. Тому, на відміну від багатьох інших спеціальностей, у нас проводять власні конкурси та творчі іспити, до яких майбутні студенти готуються задовго до вступу. Здатність побачити і вручну передати побачене на папері — це набута навичка, яка вже на перших етапах навчання дає студентам відчуття власного творчого потенціалу. Цей досвід особливо важливий у перші роки навчання, коли формується базове розуміння простору, композиції та форми. Згодом студенти переходять від ручного малювання та креслення до комп’ютерного моделювання. Це ще один важливий етап, який дає змогу реалізувати дипломний проєкт і, можливо, презентувати себе на таких оглядах, як нинішній.
— Сьогодні в загальноосвітніх школах предмет креслення вилучено з освітніх шкільних програм. Тож де можуть здобути ці знання вступники, які обрали архітектурну спеціальність?
— Ми подбали про тих учнів, які прагнуть вступити до Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки, ще до початку їхнього навчання. Основи креслення вони можуть опанувати на підготовчих курсах для вступників, які ми щороку організовуємо. Пропонуємо два формати підготовки: рік постійного навчання або два роки занять у вихідні — суботу та неділю. Далі відбувається відбір на навчання за результатами творчого конкурсу та вступних іспитів. Кожна спеціальність має свій перелік вступних випробувань, і кожен абітурієнт готується за конкретною програмою. Наприклад, графічні дизайнери малюють голову натурника, архітектори — архітектурну деталь, а реставратори творів мистецтва мають власну програму. До нас не вступають випадкові люди, які просто обрали професію з каталогу спеціальностей. До нас приходять мотивовані абітурієнти — і саме це вирізняє наш напрям підготовки серед інших.
— Цьогорічний огляд-конкурс — ювілейний. Як змінювався його формат з роками?
— Формат конкурсу змінювався від паперового до електронного, від ручного креслення — до комп’ютерного моделювання та роздруківки на принтері. Це значно спростило роботу. Як я вже згадував, ми більше не транспортуємо габаритних підрамників, а розміщуємо на стендах паперові роздруки, що дає змогу зручно презентувати зображене. Розгляд надрукованого креслення «наживо» забезпечує набагато краще сприйняття інформації, ніж перегляд на моніторі. Ручне креслення та габаритність підготовленого проєкту ускладнювали студентам участь у конкурсах. Якщо колись керівник проєкту за тиждень-два до захисту казав, що роботу потрібно доопрацювати — для студента це ставало справжньою трагедією. Вносити зміни в електронне креслення набагато простіше і швидше. Я сам розпочинав креслити тушшю за допомогою рейсфедера та пера, пізніше перейшов на рапідограф. Комп’ютери у Львівській політехніці з’явилися, коли я вже почав в університеті викладати.
— Чи плануєте нові напрями або категорії для майбутніх конкурсів?
— Формат конкурсу, відколи його започатковано, залишається незмінним — це платформа для обміну досвідом між викладачами, спілкування зі студентами, презентації дипломних робіт. Вона об’єднує комунікацію на студентському, викладацькому та професорському рівнях, а також між випускником, роботодавцем і закладом вищої освіти. Але, зважаючи на актуальні нині тенденції в архітектурі, дизайні та освіті, ми не можемо зупинитися в часі. Тому кожного разу аналізуємо результати, дослухаємося до відгуків учасників і викладачів інших ЗВО й намагаємося визначити, які напрями варто нам розвивати. Наразі адаптуємо освітні програми відповідно до вимог роботодавців — це дуже важлива частина нашої роботи. Однак архітектура як спеціальність є регульованою, що не дає змоги створювати паралельні освітні програми. Ми можемо лише пропонувати різні освітні траєкторії у межах однієї програми.
Цього року ми запровадили нову, на нашу думку, надзвичайно важливу траєкторію — «архітектурне адміністрування». Раніше ми готували студентів переважно для роботи в офісах, тобто для архітектурних фірм. А от фахівців для роботи на посаді районного, міського чи обласного архітектора — не готували. Тепер ми надаємо студентам знання, орієнтовані на законодавчу базу та документознавство, що відкриває їм шлях до адміністративної діяльності. Дизайнери, на відміну від архітекторів, мають змогу створювати паралельні освітні програми. Наразі вони навчають студентів за двома основними й абсолютно різними напрямами: дизайн середовища та графічний дизайн.
Кафедра дизайну та основ архітектури почала працювати над освітньою програмою з промислового дизайну — важливої галузі, яка дає змогу створювати естетичну оболонку для технічних приладів, які розробляють у Львівській політехніці. Адже ці вироби часто потребують мистецького доопрацювання. Кафедра візуального дизайну і мистецтва розвиває такий напрям, як світловий дизайн. Випускники цього напряму працюють зі світлом, створюють інсталяції у міському просторі — це їхня професійна сфера. Так, ми постійно розширюємо освітні програми, а в межах архітектурної спеціальності — додаємо нові траєкторії, щоб відповідати сучасним викликам і потребам.
— З якими викликами стикаєтеся в організації таких масштабних заходів? Що хотіли б удосконалити чи додати?
— Перший виклик — матеріальне забезпечення. Приїзд учасників конкурсу, стенди, транспортне забезпечення екскурсій містом, кавові перерви та фуршети — усе це потребувало коштів. Якби адміністрація Львівської політехніки та спонсори нам у цьому не допомогли, ми б просто не подужали цього конкурсу, адже це великі витрати.
— Яку роль відіграють такі конкурси у формуванні дизайнерської спільноти України?
— Такі конкурси є важливими маркерами нашого поступу. Вони дають змогу порівнювати, аналізувати, бачити зміни, оцінювати розвиток. В умовах міграції молоді зі Сходу України, де тривають бойові дії, ми маємо нові виклики й водночас нові пріоритети. Ми можемо вимірювати наш поступ за певною шкалою, скажімо, від вступної до вступної компанії — або ж від огляду до огляду, від конкурсу до конкурсу. Це і є наш поступ.
Нині багато молодих людей виїхало за кордон, але ті, хто проходив наші підготовчі курси перед вступом, залишилися вірними нашому інституту, свідомо обрали саме його. І якщо хтось вважає, що за кордоном краще — то це не завжди так. Ми надаємо освіту, яка за рівнем не поступається, скажімо, віденській. Звісно, маємо свої недоліки, як і будь-який навчальний заклад, але маємо й унікальні переваги.
Навчання в архітектурному середовищі, яке створює головний корпус Львівської політехніки, — це вже переконливий аргумент для студента. Ця будівля від початку була запроєктована як навчальний корпус, і це відчувають вступники. Коли я вперше опинився в її стінах, враження було надзвичайно сильним, що вплинуло на мій вибір місця навчання.
Саме конкурси, які ми проводимо, допомагають у цих стінах формувати спільноту — студентську, викладацьку, професійну. Вони об’єднують представників різних регіонів, закладів освіти та професійних середовищ, надихають, дають змогу побачити себе в контексті національного та міжнародного дизайнерського простору.
— Який потенціал, вашу думку, має український дизайн на міжнародній арені?
— Потенціал? Великий. Наших випускників без проблем працевлаштовують у західних компаніях. Ті, хто прагне залишитись у Львові, мають змогу працювати в потужних місцевих фірмах, які створили власні навчальні підрозділи для перепідготовки кадрів відповідно до своїх потреб. Наше завдання — підготувати фахівця, який буде готовий до співпраці з будь-яким роботодавцем, але головне — сформувати творчу особистість. Саме це ми й робимо. А великі компанії, залежно від специфіки своєї діяльності, донавчають випускника під конкретні вимоги. У кожного роботодавця — свої очікування, і ми прагнемо, щоб наші студенти були до них готові.
— Яким ви бачите майбутнє українського дизайну в контексті глобальних викликів і технологічного прогресу?
— Найближча перспектива є очевидною — це післявоєнна відбудова країни. І наші випускники, і ті, що зараз на першому курсі, будуть безпосередньо залучені до процесу відновлення України. Тому першочергове завдання викладачів — готувати студентів до цієї роботи. Найважливіше зараз — не втратити ринку архітектурних послуг. Після закінчення війни на український ринок зайде багато іноземних компаній. Вони вже сьогодні активно інтегруються через конференції, гранти, партнерські проєкти. Законодавство буде адаптоване так, щоб забезпечити доступ іноземним проєктантам, і вони відіграватимуть не другорядну роль. Це буде серйозна конкуренція, яку ми маємо витримати, зберегти свій рівень і позиції. І працювати над цим потрібно вже зараз.
Огляди-конкурси, про які ми говорили, створюють саме для того, щоб тримати себе в тонусі, відчувати тренди, розуміти глобальні процеси, ділитися спостереженнями й уникати помилок — насамперед в освітньому процесі. Щоб не закостеніти в часі, і викладач, і студент мають виходити із зони комфорту. Якщо цього не зробимо, не запропонуємо нових освітніх ідей — залишимося на периферії актуальних процесів. А ми повинні бути попереду, формувати тенденції та диктувати свої умови.
— Що ви сьогодні побажали б своїм студентам, які тільки стали на мистецько-архітектурну стезю?
— Навчитися працювати. Студент має розуміти, що він іде з лекцій і зобов’язаний дві-три години свого часу викроїти на роботу над проєктами, над лабораторними чи будь-якими іншими завданнями, які ставить перед ним викладач. Якщо студент думає, що, навчаючись п’ять-шість років в університеті, він потім зможе просто працювати, то помиляється. Життя — суцільне навчання. І, працюючи за спеціальністю, доведеться теж вчитися. Якщо студент не освоїв процедури навчання за п’ять років, він не впишеться в жодний колектив. Я наполегливо рекомендую кожному студентові навчитися працювати, працювати регулярно, щодня, бо досить лише пропустити якийсь час, повернутися до робочого ритму буде дуже важко. А ці навички закладають тільки в стінах університету.
Отже, завершуючи розмову з директором Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки Юрієм Дибою, дозволю собі зробити висновок: цьогорічний конкурс — це, попри можливість побачити себе збоку й надихнутися на нові ідеї, нагода продемонструвати, що архітектура та дизайн не просто професія, а спосіб мислення, стиль життя і мова, якою молодь говорить про майбутнє.
