Коли ми говоримо про ціни на продукти або про їхню якість чи жаліємося на них, то зазвичай не згадуємо про такі глобальні процеси, як війна, кліматичні зміни, пандемія, проте все це безпосередньо впливає на споживчий ринок та й загалом на внутрішній ринок і продовольче забезпечення в Україні. Саме тому потрібні фахівці, які здатні пояснити ці взаємопов’язані процеси. Один із них — Назарій Попадинець, в. о. директора Інституту просторового планування та перспективних технологій, доктор економічних наук, професор кафедри економіки і маркетингу, лауреат Премії Верховної Ради 2023 року для молодих учених та переможець Премії Президента України для молодих учених 2025 року за роботу «Стратегічні пріоритети розвитку ринку продовольчих товарів України в умовах зовнішніх і внутрішніх загроз».
— Пане Назарію, розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Яким є ваш шлях у науці?
— З 2009 року я навчався в аспірантурі, а з 2010 року працював у науковій установі — в Інституті регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України. Тож виходить, що мій науковий шлях розпочався 2010 року, і я пройшов різні посади — від інженера до старшого дослідника відділу. У 2013 році захистив кандидатську роботу, а у 2021-му — докторську роботу з економічних наук. Того ж 2021 року здобув звання старшого дослідника. А як опинився у Політехніці? З 2016 року за сумісництвом працював в інституті, де й нині працюю, а з 2021 року перейшов на основне місце роботи і працюю дотепер.
— Чому ви обрали такий шлях?
— Мені допомогли обрати. З дитинства я був знайомий з людиною, яка фактично вплинула на мій вибір, — академіком Національної академії наук України Михайлом Голубцем. Саме він спонукав мене йти в науку. Хоча я навчався на бухгалтерському обліку і вже на четвертому курсі міг почати працювати в банку — мені пропонували роботу, та обрав магістратуру, а згодом — аспірантуру. Так я опинився у Львові.
— Що для вас означає здобуття Премії Президента України?
— Це, напевно, своєрідне визнання того, над чим ти працював. Адже питання розвитку внутрішнього ринку, а згодом — його продовольчого забезпечення я досліджую ще з 2010 року. Моя кандидатська робота стосувалася внутрішнього ринку лісового господарства, тобто одного його сектора. В цій роботі використано мої праці, над якими я працював роками і які стосувалися саме продовольчої безпеки — як під час COVID-2019, так і у воєнний період.
— Ви згадували, що це вже друга спроба податися на премію. Чому з першої ви знялися?
— Я подавався наприкінці 1921 — на початку 1922 року. Тоді почалася війна, і мені здалося, що це «не на часі». Я вважав, що всі премії й гранти треба спрямувати на військові потреби. Але минуло два з половиною роки, і мій вік наближався до тієї цифри, коли вже не можна подаватися, тому треба було вирішити — або подаюся зараз, або ніколи. Та й колеги трохи «підштовхнули» мене.
— Пане Назарію, про що конкретно ваше дослідження?
— Моя робота стосується регулювання не тільки споживчого, а й взагалі внутрішнього ринку та продовольчого забезпечення: які фактори впливають на забезпечення продовольством ринку в Україні. Тривалий час модель розвитку аграрного сектору України формувалася за сировинною логікою: значні обсяги продукції виробляють усередині країни, однак переважно експортують як сировину, після чого вони повертаються на внутрішній ринок у формі готової продукції з вищою доданою вартістю. Саме ця структурна диспропорція зумовила потребу виокремлення та аналізу ключових чинників впливу на продовольчий ринок. У дослідженні вони згруповані у три блоки — екологічні, політичні та соціально-економічні, що дає змогу комплексно оцінити їхній вплив на функціонування продовольчої системи. Запропонована модель була орієнтована насамперед на аналіз наслідків пандемії COVID-19 і формування інструментів державного регулювання внутрішнього продовольчого ринку з метою збереження продукції в межах країни, а не виключно її експорту. Однак повномасштабна війна радикально змінила умови функціонування економіки, нівелювавши дію більшості стабілізаційних факторів. В умовах воєнної невизначеності будь-які довгострокові моделі розвитку втрачають прогнозованість, адже виробничі потужності можуть бути знищені впродовж одного дня, а імпортоспроможність окремих галузей — миттєво втрачена.
— Чому теми продовольчої безпеки та внутрішнього ринку такі актуальні для України?
— Тому що, якщо говорити про продовольчі товари, ми не зможемо без них обійтися. Ми й далі залишаємося сировинним донором для половини світу. Ви бачили, що на початку війни стався колапс через нестачу зернових культур в Африці внаслідок неможливості їх транспортування, а Європа стояла в черзі за українським зерном. Тобто ця тема буде актуальною доти, доки в нас є чорнозем і доки ми можемо вирощувати продукцію та робити все те, що вміємо.
— Можете розповісти, як на продовольчий ринок вплинув COVID?
— Пандемія COVID-19 стала каталізатором суттєвих трансформацій у функціонуванні споживчого ринку, зокрема в частині надання торговельних і сервісних послуг. У цей період на ринку активно поширилися нові формати обслуговування, орієнтовані на дистанційну взаємодію зі споживачем, що зумовило зміну традиційних моделей купівельної поведінки. Тоді як раніше основною формою придбання продукції було безпосереднє відвідування ринків і торговельних майданчиків, в умовах карантинних обмежень зросла роль сервісів онлайн-замовлення та доставлення, які забезпечили споживачам доступ до товарів із мінімальним рівнем фізичного контакту. Водночас ці процеси мали неоднозначні наслідки для структури ринку. Поряд із позитивним ефектом, як-от підвищення зручності та доступності товарів для населення, пандемія спричинила кризові явища для значної частини традиційних ринків і дрібних торговельних суб’єктів. Через обмеження мобільності, зменшення потоку споживачів і неспроможність оперативно адаптуватися до нових цифрових форматів збуту багато ринків втратили економічну життєздатність. Неготовність до переходу від моделі прямого продажу до моделі доставлення та дистанційної взаємодії призвела до згортання діяльності окремих торговельних майданчиків і їх закриття. Тож трансформація ринку в умовах пандемії мала дуальний характер впливу: з одного боку, вона стимулювала розвиток інноваційних сервісів і нових бізнес-моделей, а з другого — загострила структурні дисбаланси й посилила вразливість традиційних форм торгівлі, які не змогли своєчасно адаптуватися до змін споживчої поведінки.
— А як війна? Які наслідки відчутні найбільше?
— Ціни, логістика, блокування кордонів. Наприклад, швидкопсувні товари, які стоять на кордоні місяць, — це вже частково відходи, а втрати обчислюються мільйонами. Через це українці купують багато товарних позицій не дешевше, а навіть дорожче, ніж у Європі. Плюс — проблема знищених підприємств, фермерств, заміновані поля. Це прямий удар по ринку продовольства — і зараз, і в майбутньому. Водночас варто зазначити, що з початку війни в нас з’явилося більше продукції з-за кордону — фактично як гуманітарна допомога, але вона заходила під різними механізмами. Тобто ринок збільшився. Якщо зараз заїхати на наші ринки й подивитися, що там продають, то можна побачити асортимент практично з усіх куточків світу. Хоча частково так було й раніше, але вплив війни виявився в тому, що в Україну стало надходити ще більше різних товарів.
— Як усе це впливає на економічний стан в Україні?
— Ми досліджували такий процес, як поведінкова економіка, і вплив доходу на споживачів. Це є і в моїй роботі. Там дуже цікаво вийшло: коли ми порівнювали 27 країн — членів Європейського Союзу, то побачили, що зі збільшенням доходів в Україні купували зовсім не ті продукти, що в ЄС. Чому? В нас одразу переходили на продукти кращої якості, а в ЄС — на ті, що забезпечують комфорт. Розумієте? От ментально ми, напевно, так влаштовані: коли заробляємо більше, то маємо бажання споживати продукт вищої якості. У Європі трохи по-іншому думають і роблять. А економічна ситуація… Інфляція, коливання курсу — усе це впливає на розвиток ринку. Продовольчий ринок України зберігає свою об’єктивну стійкість і потенціал розвитку, адже аграрна база країни, зумовлена природно-ресурсними чинниками, далі функціонує. Водночас актуалізується потреба чіткого стратегічного розуміння напрямів подальшого розширення виробництва й оптимізації використання аграрного потенціалу з огляду на територіальну концентрацію найродючіших земель у південних, східних і північних регіонах. За нинішніх умов Україна об’єктивно залишається аграрною державою, проте без достатньо розвиненої промислово-виробничої бази й акумульованого капіталу її економічна модель не може бути ідентичною моделям провідних індустріально розвинених країн. Попри це, функціонування економіки та забезпечення населення продовольством зберігається, однак ключовим викликом для внутрішнього ринку залишається високий рівень цін, що формує додаткові соціально-економічні ризики.
— Як, на вашу думку, ситуація зміниться після війни?
— Після війни нам треба не просто повернутися на колишній рівень, а повністю все модернізувати й автоматизувати. Як саме? Дивіться: я досліджував, як це відбувається у світі, і розумію, що далеко йти не треба — у Польщі, наприклад, на фермі, де є кілька тисяч голів худоби, працює до десяти людей. Усе автоматизовано. І це забезпечує ринок усім: м’ясом, молоком та іншою продукцією. Тобто ми мусимо переходити на новий рівень. Так, це зменшення кількості робочих місць, але водночас — модернізація процесу, а це своєю чергою здешевить процес вироблення продукції. І якщо ми хочемо повернути той рівень продовольчого забезпечення країн світу, який Україна мала до війни, то без модернізації не обійтися. Чому вартість продуктів у Європі нижча? Бо там процеси обробки й виготовлення набагато простіші та дешевші, ніж у нас. Ринок продовольчих товарів характеризується значним обсягом і потенціалом зростання, оскільки більшість видів такої продукції не потребує надскладних технологічних ланцюгів і її можна виробляти на національній ресурсній базі. Україна має всі передумови для повного циклу виробництва — від вирощування зернових культур до виготовлення готових харчових продуктів, зокрема макаронних виробів чи олії, без залучення зовнішніх виробничих потужностей. Водночас якість окремих видів української продукції, зокрема соняшникової олії, не поступається, а в окремих випадках перевищує європейські аналоги. Однак на зовнішніх ринках зберігається практика переорієнтації попиту на сировину, що дає змогу іноземним переробникам отримувати додану вартість завдяки власній переробці та подальшому експорту готової продукції, зокрема, на український ринок. Така модель відтворює структурну асиметрію торгівлі й обмежує конкурентні позиції національних виробників, що зумовлює потребу глибокої трансформації підходів до переробки, експортної політики та формування внутрішньої доданої вартості задля збереження конкурентоспроможності.
— Можете розказати, як екологія впливає на продовольчий ринок?
— Екологічні чинники мають безпосередній і визначальний вплив на результати функціонування аграрного сектору. Якість ґрунтів, рівень їхньої родючості та загальний екологічний стан територій безпосередньо формують урожайність зернових та іншихсільськогосподарських культур. Показовим у цьому контексті є зростання частки посівів ріпаку, що зумовлено відносною технологічною простотою його вирощування, нижчими витратами на догляд і стабільним попитом на європейських ринках, де його використовують, зокрема у виробництві біопалива. Водночас інтенсифікація вирощування ріпаку супроводжується виснаженням ґрунтів, що зумовлює потребу в подальшому застосуванні хімічних засобів для відновлення їхньої продуктивності та підтримання можливості повторних посівів. Отже, екологічний стан аграрних територій прямо впливає на структуру виробництва продовольчих товарів і, зрештою, на асортимент продукції, доступної для споживача. А якщо врахувати, що зараз у нас війна — тисячі гектарів заміновано, відповідно, це впливає на зменшення кількості виготовлених продовольчих товарів.
— Пане Назарію, як ви збираєте дані для таких досліджень?
— Останнім часом проблема зі статистикою дуже велика, а після початку війни — просто кардинальна. У нас заборонено висвітлювати певні дані в Держстаті. Це простежується для всіх, хто нині працює в наукових установах. Мені простіше, бо мої дослідження були активні ще до цього. Але зараз з’явилися дуже якісні звіти різних організацій та міністерства, де чітко моніторять розвиток. У мене навіть є такі звіти, їх постійно надсилають. Там є інформація і про внутрішній ринок, і про фінанси, і про банківський сектор — фактично про всі сектори економіки. Показано, як відбувається динаміка в циклі. Однак сьогодні не завжди все можна показувати у відкритих джерелах, щоб цим не скористався ворог. Крім того, у наш час є різні організації, які досліджують ринок за великі гроші, — вони теж показують дані по-своєму, бо проводять ґрунтовні опитування. Тому нині насправді дуже складно щось спрогнозувати.
— Чи плануєте ви й далі проводити дослідження?
— Так, звісно. Ми вже працюємо над публікацією про вплив військових дій на екологію, але такі речі потребують часу, бо навіть експерти ще не повністю розуміють масштаб екологічних змін. Також хочемо активніше дослідити тему протекціонізму — чи варто зараз обмежувати імпорт, чи ні. Зокрема, я не впевнений, що це корисно для України в умовах війни, коли ми залежимо від багатьох товарів з Європи. Але якщо аналізувати це питання з погляду продуктів, наприклад того ж м’яса, то в нас, в Україні, воно набагато смачніше, ніж за кордоном, і тоді така політика може бути доречною. Тут треба дивитися ширше й розглядати кожен товар окремо.
