Благодійність, виклики та майбутнє ветеранів: відверта розмова з Олегом Карпенком у Львівській політехніці

Марія Педь, Центр комунікацій Львівської політехніки
Фото із зустрічі у Львівській політехніці

У стінах Львівської політехніки відбулася зустріч студентів із заступником директора фонду «Повернись живим» Олегом Карпенком. Захід розпочався хвилиною мовчання — присутні вшанували пам’ять усіх загиблих військових і цивільних українців. Лише після цього до слова запросили спікера.

На початку розмови Олег Карпенко нагадав молоді історію фонду, який заснували ще у 2014 році.

— Усе починалося з невеличкої ініціативи кількох людей, які у 2014 році спробували чимось допомогти. Тоді це була перша закупівля для організації, хоча на той момент вона ще не була справжньою організацією. Це було просто кілька десятків бронежилетів, які ті люди, що тоді були, закупили, написали на них побажання «повернутися живим» і відправили на фронт, — розповідає Олег Карпенко.

Згодом організація швидко зросла: від базового спорядження та кількох бронежилетів масштабувалася до мільярдних грошових надходжень, на які закуповувала техніку: тепловізори, дрони, автівки тощо. Фонд також допомагає ветеранам пристосуватися до цивільного життя, залучає їх до спорту: влаштовує різноманітні змагання, а також допомагає з місцевими осередками спортивного розвитку.

Першим таким піковим періодом стали 2014–2015 роки, коли фонд відігравав доволі вагому роль у військовій кампанії на території України. Той період заступник директора фонду згадує так:

— На той час я ще був в армії. З фондом був трошечки знайомий, і не з найпозитивнішого боку, бо вони допомагали моєму сусідньому батальйону, а мені — ні. Так сталося, що я не зміг отримати від них допомогу, бо ресурсів не вистачало на всіх. Але мій колега із сусіднього батальйону охоче ділився тими засобами, які отримував від нашої організації ще у 2014 році.

Але вже у 20162020 роках на організацію чекала криза: середньорічні надходження впали до 20 мільйонів гривень.

— Людям стало нецікаво донатити, війна відійшла на третій план, — зізнався Олег Карпенко.

Усе змінилося після 2020 року: фонд оновив команду, створив наглядову раду, залучив перші гранти. А справжнім переломним моментом стало повномасштабне вторгнення.

— З 2014 по 2021 рік ми зібрали приблизно 220 мільйонів гривень. А вже 3 березня 2022-го — 340 мільйонів за один день. Це більше, ніж за всі попередні роки, — зауважив спікер.

Сьогодні команда фонду — це понад 170 осіб, серед яких 34 ветерани. Вони працюють у 17 різних напрямах: автомобілі, зброя, протиповітряна оборона, збиття шахедів, збиття ворожих БпЛА, створення рішень, які допомагають налагоджувати зв’язок і управління військами тощо.

— Наше завдання не просто зібрати й передати. Наше завдання — створювати рішення, які, з одного боку, будуть рятувати життя, а з другого — допомагатимуть вбивати якомога більшу кількість ворога. Міністерство оборони називає нас маленьким міністерством оборони, а Генштаб — пожежною командою, яка завжди готова закрити терміновий запит, — поділився Олег Карпенко.

Найголовніший виклик, за його словами, завжди той самий — люди. Все тримається на них. Найважче — знайти фахових і відданих людей у команду, які поділяють цінності організації та готові працювати під великим тиском.

Сам Олег Карпенко про свою роботу у фонді сказав так:

— Для мене це не робота, а стиль життя. Навіть родина забирає менше часу, ніж фонд. Але якщо всі ці 18 мільярдів, які ми зібрали, врятували хоча б одне життя — воно того варте.

Заступник директора фонду згадав і про проєкти, якими опікується організація. Серед них — гучний збір «Око за око» у співпраці з мережею ОККО, завдяки якому кожну гривню з проданого літра пального спрямовують на допомогу армії. Фонд також активно працює з інфлюенсерами та бізнесом, об’єднуючи їх навколо спільних цілей.

— До кожного проєкту ми ставимось як до окремої дитини — з індивідуальним підходом і своїми інструментами. Неможливо застосовувати ту саму схему до всіх зборів, — пояснив Олег Карпенко.

Докладніше він зупинився на спільному зборі з Львівською обласною військовою адміністрацією для шести бригад західного легіону, до якого планує долучитись і Львівська політехніка.

— Найбільший запит зараз — автомобілі та дрони. Війна така інтенсивна, що ці речі стали розхідниками. Одна бригада може втрачати від п’яти до десяти Mavic-ів на день, один такий дрон може прожити дві-три години, тобто на місяць це 150–300 дронів для однієї бригади, — зауважив спікер.

Олег Карпенко також наголосив, що одним із пріоритетів у роботі фонду нині є міжнародний напрям. Ще у 2022 році команда намагалася закріпитись у США — навіть створила там офіс і подала заявку на статус неприбуткової організації. Отримати його вдалося лише за два роки, разом із рахунком і першими надходженнями, проте досвід показав: американський ринок надто складний і віддалений для роботи.

— Ми зрозуміли: це настільки затягнута країна, що там суперважко все робити. Одна паперова процедура забирала майже два роки. Тому ми перемкнулися на Скандинавію, Європу — і там результати значно кращі, — зазначив він.

За словами Олега Карпенка, торік лише 5 % усіх надходжень фонду були з-за кордону, а цього року їхня частка зросла майже до 40 %. Найкраще вдається працювати з Норвегією, Швецією, Данією та частково з Чехією. Завдяки цій співпраці фонд уже отримав майже мільярд гривень з-за кордону і створив окремий відділ міжнародних партнерств.

Одна з обговорюваних тем стосувалася поєднання благодійності й шоу-бізнесу. Заступник директора фонду визнав, що ця тема непроста й суперечлива:

— Мені особисто не дуже подобається, коли допомогу обгортають у розважальний формат, бо за цим стоять смерті й втрати. Це не зовсім правильно, коли трагедія стає приводом для видовища. Проте саме такі інструменти часто працюють найефективніше — і завдяки їм ми можемо збирати мільйони. Якщо подивитися на великі збори, то вони практично завжди пов’язані з концертом, акцією чи якимось яскравим медійним образом.

Як наголосив Олег Карпенко, є ще одна складність — втома суспільства від постійних закликів донатити:

— Люди втомлюються, і це природно. Ми воюємо вже понад десять років, і ресурс кожного не безмежний. Тому завдання фонду — не лише збирати гроші, а й знаходити нові способи комунікації, які допоможуть утримувати увагу, не перетворюючи благодійність на суцільне шоу.

Спікер також поділився планами фонду на майбутнє. Зокрема, команда мріє провести в Україні Invictus Games — міжнародні змагання для військових та ветеранів.

— Ми думаємо стратегічно і хочемо, щоб ніколи не повторилося те, що сталося з 2014-го по 2022-й. Адаптація ветеранів через спорт — один із наших ключових напрямів. Це і інфраструктура, і освіта, і підприємництво. Ідей дуже багато, і ми вже почали їх втілювати, — підсумував Олег Карпенко.

Наприкінці зустрічі мали змогу поставити свої запитання й студенти. Молодь активно цікавилася життям фонду, роллю держави, а також можливістю реалізувати спортивний осередок для ветеранів.

Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці Фото із зустрічі у Львівській політехніці