До річниці від Дня загибелі…
Особливе слово сьогодні про нашу українську Національну Легенду.
Її прізвище стало брендом незламности та великої сили успішної українки.
Її життєве кредо «Молітесь Богові одному, молітесь Правді на Землі» (Тарас Шевченко).
Її вислів «Мова – це кордон» став визначальним для державної окремішности.
Її улюблений текст «Розрита могила» на слова Тараса Шевченка, який у виконанні Андрія Середи та гурту «Кому Вниз», змушував здригатися від значущости слова.
Знаковим є фільм, який Ірина подивилася востаннє, бо це «Будинок Слово», себто показ того, як мова живе в літературі. Варто зостановитися на світоглядовому відгукові нашої Національної Легенди про цю кінематографічну стрічку: «Позаяк еліти зраджують – прості люди гинуть з голоду. Позаяк еліти пристосовуються до зла, зло верховодить над усім суспільством. Позаяк еліти – це інфантили, суспільство не зростає. Позаяк еліти не навчені бути сильними, вільними і цілісними – ними керують чужинці і юди» (Телеграм-канал Ірини Фаріон).
Символічними стали слова Ірини в Донецьку, коли вона 2013 року презентувала свою працю «Мовна норма: знищення, пошук, віднова». У час національно-визвольної війни українців вони звучать особливо гостро: «Я прилетіла сюди як корінна львів’янка, щоб сказати вам: я не вмію, не хочу й не буду жити без Донецька, бо ми – один великий сильний український народ і, незалежно від того, в Ужгороді, Львові, Луганську, ми одержимі мати свою, ніким не керовану зовні, українську державу. Саме це прагнення нині сягає своєї кульмінації».
Вона встигла створити 160 програм «Велич особистости» та понад 130 студій «Ген українців». Приголомшливо, що її перша студія «Олени Пчілка – перша жінка націоналістка» (2019 р.) та остання її земна мандрівка – Всеукраїнська наукова конференція, де я мала щастя бути з нею, теж присвячена цій величній пані і мала назву «Олена Пчілка. Повернення. До 175-ліття Великої Українки» (29 червня 2024 р., м. Луцьк). Усі її «Гени» і «Величі» – це відновлення історичної пам’яти. Ірина Фаріон усе робила за своїм внутрішнім покликом. Вона вміла йти в житті по вертикалі і мірку щодо всього ставила щоразу вищу й вищу. Її надважлива цитата – це «Україні потрібна українізація, мілітаризація, бандеризація».
Якою ж дорогою праці йшла наша Національна Легенда, красива, аристократична, переможна пані, зброєю якої було Слово? Це не риторичне питання. Це питання має відповіді. Їх багато.
Українська маєстатична особистість Ірина Фаріон уперше а нашому просторі подала ідею її величність Мову зобразити крізь призму малюнка та плаката. У висліді студенти-архітектори намалювали Мову в трьох площинах: як явище духове (має божественну природу); як політичний феномен (обстоювання права на державність мови – це «свідчення нашої національної самоповаги та сили») та як очевидна потреба українства. Ці плакати вийшли чотирма альбомами: «Мова – твого життя основа» (2001), «Я на сторожі коло їх поставлю слово» (2002), «Мова – краса і сила» (2007), «Слово – меч духовний» (2012). Пари, які проводила Ірина, це був лакмусовий папірець, коли кожен або назавжди полюбить українську мову, або (теж назавжди) зрозуміє, що він на цій землі чужинець або окупант.
Як філолог та політик Ірина подарувала Львову інтелектуальне обличчя та організувала в маршрутках мовну акцію (2007–2012) «Мова на колесах», а в садочках – «Любі хлопчики й дівчатка! Називаймося правильно і красиво». На рекламних носіях вона започаткувала проєкт «Скарб нації» (2006–2015), де було подано вислови та портрети українських культурно-політичних діячів (Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олени Пчілки, Дмитра Донцова, Павла Чубинського та низки інших). Це все змінило наш національний простір.
Ірина Фаріон йшла до парламенту, щоб скасувати закон Ківалова-Колєсніченка (К.-К.) «Про засади державної мовної політики», і домаглася скасування цього закону. Згодом вона про це напише таке: «Влада, що не здатна захистити державної мови, – ніколи не захистить державної території».
Ірина Фаріон була пасіонарною Особистістю, Людиною ідеї, Людиною характеру, Людиною праці, яка «дерла на шмаття» стереотипи суспільства.
Вона вміла любити свою роботу, своїх студентів, свою політичну діяльність… Численним є її науковий доробок, журнальні публікації та науково-популярні дописи в газетах та журналах; літературне редакторство, укладання, редагування, блоги на сторінках «Української правди». Особливо вагомими є монографії Ірини Фаріон: «Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини наприкінці ХVIII – початку ХIХ століття (з етимологічним словником)» (2001); «Правопис – корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір» (2004); «Мова – краса і сила. Суспільно-креативна роль української мови в ХI – середині ХIХ ст.» (2007); Отець Маркіян Шашкевич – український мовотворець» (2007); Степан Бандера – практик, теоретик, містик націоналістичного руху» (2009); «Суспільний статус староукраїнської мови в ХIV–ХVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива» (2015); «Мовний портрет Івана Пулюя (за листами мислителя)» (2017); «Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті» (у співавторстві). Аби відтворити боротьбу за питомі форми українських слів, що понівечені суржиком, виходять посібники «Мовна норма: знищення, пошук, віднова» (2009) та «Мовна норма: пошук істини» (2017). Ірина Фаріон автор ідеї, співукладач та літературний редактор цінної книжки «Афоризми та сентенції Юрія Іллєнка. Криниця для спраглих» (2010), думки з якої відроджують ген української свободи.
Останній проєкт «Мовно-літературні виклади» на Ютуб-каналі Ірини Фаріон став найдовшим в історії курсом з вивчення історії української мови, її природи та неперевершеної Сили.
Ірина Фаріон не просто мріяла про Перемогу. Вона працювала на цю Перемогу і повертала приспану пам’ять українців через «Гени», мовно-літературні виклади, ПолітОгляди, постійну участь в медійних заходах. Вона любила цитувати Франкове ««Чи побіди довго ждати? / Ждати довго!» То й не жди ж! / Нині вчися побіждати, / Завтра певно побідиш».
Ірина Фаріон була невідступна у своєму прагненні будувати сильну, національну державу, водночас вважала, що цього ніколи не зрозуміють ті, хто проти неї, бо велич великих не під силу малим.
Ірина Фаріон назавжди в нашій пам’яті є символом Національної Ідеї, Крицею Духу, Правдою, Величчю та нашою Національною Легендою!
Оксана МИКИТЮК,
доцент катедри української мови
Національного університету
«Львівська політехніка»
