Минуло 180 років від того часу, коли 17 липня 1837 року у Львові народився видатний галицький архітектор Юліан Октавіан Захаревич (Julian Oktawian Zachariewicz;1837–1899). У 1877 році цісар Франц Йосиф І надав йому шляхетський титул Лицаря з Львигороду(RittervonLwigród).Отримав Ю.Захаревич лицарський титул не за воєнне завзяття, а за талановиту працю архітектора.
Його батько, Георгій Захаревич (Захарієвич) походив зі старовинного вірменського міщанського роду. Мати – Юзефа з родини Ґросманів. Сам Юліан належав до громади лютеранської церкви.
Ю.Захаревич навчався у Львівській реальній школі, у 1852–1857 рр. студіював у Львівській технічній академії, продовжував студії у Віденській політехніці. У 1859 році проходив практику в архітектурному бюро Леопольда Ернста, зокрема при реставраційних роботах готичного костелу Св. Стефана у Відні. Ознайомився з тодішніми стилями та тенденціями розвитку європейської архітектури.
Відтак пов’язав свою кар’єру з залізничною справою:«З 1860 до 1865 року Ю.Захарієвич працює на приватній залізниці Кароля Людвіка, а згодом переходить до Чернівецької колії, де активно будувалася залізниця Львів–Чернівці, яка пізніше продовжилася до Ясс. Енергійний Ю.Захарієвич обіймає все вищі і вищі щаблі у рангах, за кілька років досягнувши посади начальника руху на австрійсько-румунських лініях з центром у Чернівцях. Крім посадових обов’язків, він залучається до проектування станційних будинків, зокрема бере участь будівництві вокзалу в Яссах (1869–1870). Ця споруда фактично стала початком архітектурного доробку Ю.Захарієвича. Рік 1871 стає переломним у житті майстра. Ю.Захарієвич приймає запрошення працювати професором архітектури у Технічній академії Львова. Він повертається до рідного міста і напередодні дня народження 16 липня 1871 року отримує офіційну номінацію на “звичайного професора”»
В часи прокладання залізниці Львів–Чернівці–Ясси брав участь у проектуванні вокзалів, станцій та інших колійових об’єктів. Головним проектантом двірців на цій колії був Людвік Вєжбіцький, який використовував для них одноманітні проекти в аркадовому (рундбоґен) стилі. Вокзали відрізнялися розмірами, залежно від міста, для якого вони призначалися. У Львові Чернівецький вокзал мав 3-4 поверхи, у Станиславові, Чернівцях і Сучаві по 2-3 поверхи, у Коломиї, Снятині й інших станціях – по два.
Натомість дверець у Яссах будували за проектом Ю.Захаревича, і він вирізнявся оригінальним стилем наближеним до мавританської (середземноморської) неоготики. Можливо, він і надихнув румунських королів Кароля І та Фердинанда І на побудову у 1906–1926 роках у столиці Молдови неоготичного палацу-резиденції (тепер Палац культури в Яссах).
Вже перебравшись до Львова, Юліан Захаревич завершив у 1873–1878 роках спорудження синагоги юдейських прогресистів (темпль) у Чернівцях. Історик мистецтва Ігор Сьомочкін писав:«Сакральна архітектура – церкви, костели, синагоги – цікавили його і як науковця, і як архітектора. За національністю – вірменин, одружений на датчанці (коли працював ще на чернівецькій залізниці), за віросповіданням протестант-євангеліст, він був представником того ліберального напрямку в культурі, науці та політиці, який горував тоді у Європі і, зокрема, в Австро-Угорщині»
За проектами Ю.Захаревича збудовано чимало різноманітних об’єктів у містах і селах Галичини, а ми перейдемося по деяких його будівлях у Королівському столичному місті Львові.
Після повернення до Львова Юліан Октавіан Захаревич 1874 року збудував собі віллу на розі вулицьТехнічної та Кляйнівської (тепер Каменярів). Професор Юрій Бірюльов писав:«У врівноважених формах двоповерхового, з цокольним підвальним поверхом будинку акцентовано центральний ризаліт з великими арковими вікнами, симетрію об’ємів м’яко порушує бічна крита тераса; до тильного фасаду примикав невеликий регулярний сад у ренесансних традиціях. Вірогідно, Захаревич при спорудженні цього будинку був ознайомлений з неоренесансним особняком у Дрездені “Роза” авторства Ґ.Земпера (1839). У просторій віллі, з вікон і тераси якої відкривався вид на Єзуїтський парк і центр міста, професор Політехніки міг затишно і комфортно мешкати у родинному колі»
Але врік завершення будівництва архітектора спіткало горе— при пологах померла дружина Анна Йозефа Давид (1841–1874), уродженка Данії. Вони одружилися щевЧернівцях імали двох синів (Віґґо йАльфреда) тадоньку Анну. У1877 році Захаревич одружився вдруге зЛюдвігою Ґромадзінською, яка народила йому доньку Гелену тасина Юліана Едвіна.
У1890-х родина архітектора переїхала наКастелівку. Авйого колишньому домі наТехнічній, 1у міжвоєнний період розмістилася утворена 1904 року центральна установа галицької української кооперації— Крайовий Союз Ревізійний, який у1928р. прийняв назву «Ревізійний Союз Українських Кооператив» (РСУК). Для потреб кооперативу добудували щеодин поверх. Зарадянських часів тут розташовувалось правління Львівської обласної організації «Укркоопспілки». У1960-х збоку вулиці Технічної добудували для їїпотреб чотириповерхове приміщення.
Нарозі вулиць Листопадового Чину, 11і Олекси Новаківського привертає увагу мальовничий будинок зчервоної цегли під кольоровою дахівкою. Його збудовано 1889 року будівничим Іваном Левинським запроектом Юліана Захаревича для вілли художника Яна Стики, одного зтворців «Рацлавицької панорами». Основою композиції наріжного будинку була майстерня мистця звеликим вікном. Фасад будинку декорований орнаментами зцегли такерамічних кахлів. Над входом— картуш зтрьома щитами— гербовий знак цеху малярів.
Будинок придбав 1911 року Андрей Шептицький, плануючи створити тут музей. Через два роки Митрополит передав будівлю українському митцеві Олексі Новаківському (1872–1935), який жив тут досамої смерті. У1923–1933рр.убудинку діяла Мистецька школа О.Новаківського. Біля входу— меморіальна дошка О.Новаківського (скульптор Емануїл Мисько, 1972).
Найвеличнішою будівлею нальвівській вулиці С.Бандери єголовний корпус Національного університету «Львівська політехніка».
До1877 року Технічна академія уЛьвові містилась утісних приміщеннях будинку Даровських наплощі Каструм (тепер ріг вулиць Вірменської таТеатральної). Вона постала зреальної школи, заснованої 1817року. У1835 році цісар Фердинанд Інадав їйназву Реальної торгової академії, хоча фактично вона залишалася середнім фаховим навчальним закладом.1844 року Реальну торгову академію реорганізували уТехнічну академію зтехнічним іторгівельним факультетами. Навчання велося німецькою мовою.2листопада 1848 року під час обстрілу збунтованого Львова гармати австрійського фельдмаршала-лейтенанта Вільгельма Гаммерштайна непощадили йТехнічну академію. Поки кам’яницю Даровських відбудовували, заняття до1851 року відбувалися також уратуші. У1856-му кафедру сільського господарства перенесли дорільничої школи вДублянах, ау1870-х було утворено факультети інженерії, будівництва, хімії, машинобудування.
8жовтня 1877р. цісар Франц Йосиф Інадав академії нову назву— Technische Hochschule (Вища технічна школа), яка нальвівському ґрунті трансформувалася на«Політехнічну школу», аскорочено— Політехніку.1877 року Політехніку перемістили доновозбудованих будинків наНовому Світі (вул. Степана Бандери, 12). Ще1872 року Галицький крайовий виділ закупив уграфині Марії Фредро ділянку при вулиці Новий Світ. У1874-1877рр.240мулярів, 40теслярів і30каменярів збудували запроектами Юліана Захаревича спочатку хімічний корпус (збоку площі Св. Юра), апотім— головний корпус Технічної академії. Усічні 1877 року була запрезентована перша уЛьвові тавУкраїні телефонна лінія— між новозбудованими головним іхімічним корпусами Політехніки.
14лютого 1877 року нові корпуси урочисто освятили заучасті всіх трьох тодішніх львівських католицьких архієпископів (Йосифа Сембратовича, Францішка Вєжехлейського таГригорія Ромашкана), намісника Королівства Галичини таВолодимирії Альфреда Потоцького, маршалка Галицького сейму Людвіка Водзіцького. Ректором Політехніки натой час був Юліан Октавіан Захаревич, якому цісар Франц Йосиф Інадав шляхетський титул «ізЛьвова-города». А1жовтня вновому корпусі розпочався перший навчальний рік. У1872–1881рр. Ю.Захаревич був деканом будівельного (архітектурного) факультету, у1877–1878та 1881-1882 роках— ректором Політехнічної школи.
Польська письменниця Ґабріеля Запольська (1857–1921) описала, яке враження справляла будівля нальвів’ян, зокрема наголовну героїню їїроману «Каська Каріатида», щоодного зимового ранку у1880-х вирушила доПолітехніки: «Незабаром Каська потрапила нашироку вулицю, повну риштувань чисвіжо вибудованих кам’яниць. Здаля виднілася вже будівля Політехніки. Сама біла, виступала зіснігу яквеличезна жінка, щостоїть усніжній, м’якій постелі. Перед нею розляглася невелика площа, незаймано біла, пухнаста, якхутро крілика...» ⁴.
Головний корпус Політехніки— триповерхова будівля, яка складає уплані прямокутник зрозмірами 113×68м здвома внутрішніми подвір’ями. Початково будинок був пофарбований убілий колір. Пізніше нарівні 2-го і3-го поверхів його стіни перефарбували червоно-брунатною фарбою. Зараз фасадам головного корпусу повернули первісні кольори.
Чільний південний фасад будівлі акцентований центральним ризалітом, щомає нарівні 2-го і3-го поверхів монументальний портик зшести колон корінфського ордеру.
Нафризі під карнизом початково був латинський напис: Fraciscus Josephus, Austriae Imperator A.D. 1877 («Франц Йосиф, Австрійський імператор, року Божого 1877»). Зізмінами влади напис мінявся. Зараз тут написано: «Університет „Львівська політехніка“». Завершує ризаліт аттик златинським гаслом «Litteris etartibus» («Наукам іремеслам»). Над ним встановлено скульптурну групу роботи професора рисунку імоделювання Львівської політехніки Леонарда Марконі, щозображує Інженерію, Архітектуру йМеханіку. Наріжні ризаліти будинку оздоблюють пілястри корінфського ордеру, астіни першого поверху оздоблені прямокутним рустом.
Зобох боків сходів, щоведуть дотрьох вхідних брам Політехніки, встановлено металеві світильники злевами, створені запроектами Ю.Захаревича. Дерев’яні лев’ячі голови встановлено також над вхідними дверима.
Затрьома брамами, зяких для проходу використовується лише одна, розташований великий тринавовий вестибюль. Ліворуч 1910 року встановили мармурове погруддя Ю.Захаревича роботи скульптора Юліана Белтовського. Поруч настіні— дві таблиці зпрізвищами ректорів Львівської політехніки. Направій стіні вестибуля 1993 року встановлено пам’ятну стелу «Борцям заволю України»— впам’ять про людей, чиє життя було пов’язане зПолітехнікою: Миколі Шрагу (1894–1970), Петрові Франку (1890–1941), Катерині Зарицькій (1914–1980), Андрієві П’ясецькому (1909–1942), Андрієві Ластовецькому (1908–1943), Олексі Гасину (1907–1949). Зобох боків стели встановлено барельєфні портрети Степана Бандери іРомана Шухевича, які навчалися уЛьвівській політехніці (автори— Богдан Попович іФедір Василенко).
Кількома сходинками треба піднятися уфойє першого поверху, від яких починаються парадні сходи. Насередині вони роздвоюються йдвома маршами виводять через аркади, оздоблені алегоричними скульптурами технічних спеціальностей, дофойє перед актовим залом. Для освітлення сходів влаштовано скляний дах. Стелі сходової клітки, вестибуля тафойє розписані гротескними поліхромними розписами, які виконали брати Маврицій іАйзіґ Флек заескізами Ю.Захаревича. Уфойє 2-го поверху встановлено дві таблиці. Ліворуч від входу доактового залу начорній мармуровій таблиці закарбовано імена докторів honoris causa (заслужених докторів) Політехніки. У1912 році першими такої честі було удостоєно Марію Склодовську-Кюрі, Яна Франке, Юліана Медвецького, Казімєжа Обрембовича, Августа Вітковського. Треба зазначити, щотаке звання надавалося урізні часи нелише вченим, але йокремим політикам ізкон’юнктурних міркувань.
При нагоді якоїсь конференції, інавгурації, екскурсії чипрезентації варто зайти доактової зали головного корпусу Політехніки, розташованої над вестибюлем, висота якої відповідає двом поверхи будівлі. Наподвійних корінфських колонах, які ділять стіни аулі на16частин (5із них припадає навікна), встановлено парні фігури каріатид. Щеоднією окрасою актового залу єїїстеля, поділена різьбленими балками надекоративні панно зрельєфними розетками. І, звичайно, неоренесансні портали дверей.
Під час відвідин Політехніки 13вересня 1880 року цісар Франц Йосиф Іподарував вищій школі свій портрет ізамовив умайстерні Яна Матейка 11картин, які зараз прикрашають актовий зал головного корпусу. Великий парадний портрет цісаря роботи С.Крудовського містився заавстрійських часів уцентрі лівої стіни— там, денині висить Тризуб. Одинадцять полів між каріатидами зайняли великі картини (2,3×3м), намальовані у1887–1891рр.заескізами Яна Матейка його учнями зКракова: Т.Лісєвичем, В.Лускіним, Л.Стажинським, Ю.Унєжинським.
Професор математики таректор Владислав Зайончковський (1837–1898) усвоїй книзі про Львівську політехніку подає таке тлумачення сюжетів цих картин (починаючи зправої від вікна стіни): «Людство, щоповертається довіри йідеалів, упокорюється перед Богородицею», «Поезія, Музика таІсторія», «Скульптура, Малярство іБудівництво виростають зфантастичної рослини, плоду Матері Землі, яку плекає Геній Людства», «Вогонь таВода створюють Пару», «Америка таЄвропа сполучені телеграфним кабелем», «Суецький канал» ⁵.
Надругому поверсі розташована стара бібліотечна зала звеликою двоярусною неоренесансною шафою, виготовленою 1880 року запроектом Ю.Захаревича нафабриці «Брати Вчеляк» уЛьвові.
Наплощу Св. Юра виходить фасад корпусу хімічних лабораторій, розташований позаду головного корпусу. У1876 році запроектом Ю.Захаревича змурували двоповерховий будинок. Уплані— цепрямокутник розмірами 45×38м.здвома невеликими внутрішніми дворами. Уцентрі будівлі— велика лекційна аудиторія замфітеатром лавок іпарт. Нафасаді тавінтер’єрі встановлено рельєфи авторства Л.Марконі. У1911 році дохімічного корпусу добудували щеодин поверх.
У1880–1889рр. костел Св. Марії Магдалини зазнав реставрації, проведеної під керівництвом Юліана Захаревича. Вежі отримали барокове завершення тадзиґар. Тодіж перед головним входом спорудили терасу зісходами здвох боків, над якою збудували балкон. Перед входом докостелу посеред клумби встановили фігуру Божої Матері. Нафронтоні костелу був намальований образ Св. Марії Магдалини. Костел став теж академічною каплицею для римо-католиків Львівської політехніки.
Колишня вулиця Новий Світ (тепер Степана Бандери), неначе екватор, надовгі сторіччя відрізала південну «півкулю» львівського універсуму від цивілізації Середмістя. Якколись про антиподи, делюди нібито ходять «догори ногами», ходили серед міщухів легенди про загадкові Байки чиКульпарків.
«Піонерами Байок, цього справжнього „Далекого Заходу“ Львова, були: непримітний наоко чоловічок, адуже підприємливий пан професор архітектури Іван Левинський ісвятої пам’яті Захаревич. Вони перші, ніби американські трапери, запустились вБаєцьке передмістя істворили Кастелівку, азнею— йнові шляхи для парцеляції. Іось ледве минуло 20років, анаруїнах Байок стало майже нове місто, варто зауважити, гарніше від попереднього Львова»
Насхід від Байок, затеперішньою вулицею Генерала Чупринки починається колишня житлова дільниця під назвою Кастелівка, яку запроектували у1886–1888рр. Юліан Захаревич таІван Левинський. Мальовничі вілли Кастелівки, розкидані серед зелених насаджень, реалізували ідею нових урбаністичних ідей— міста-саду законцепцією британського урбаніста Ебінізера Говарда.
Назва «Кастелівка» походить від родини архітекторів ібудівничих італійського походження. Щеуміських актах XVIст. згадується будівничий Захаріяш Кастелло зЛугано напрізвисько Справний. УXVIІст. відомі королівські архітектори Томаш іМатеуш Кастелло. Аульвівських документах другої половини XVIІст. згадано міщанський рід Кастеллі, чий маєток Кастелівка лежав урайоні нинішніх вулиць Сахарова таНечуя-Левицького. Історик мистецтва Юрій Бірюльов згадує архітектора Антоніо Кастеллі, який міг там мешкати у1740–1750роках.
Назва «Кастелівка» позначена також накадастровій карті Львова 1849року. Хоча націй мапі Кастелівка містилася дещо нижче, біля Вулецької дороги (тепер вулиця Сахарова), Юліан Захаревич таІван Левинський вирішили присвоїти цюназву своєму урбаністичному проекту. Ще1885 року вони наспілку придбали землі наКастелівці. Заданими дослідниці львівської архітектури Світлани Лінди, тут планували спорудити 64вілли. Зізбудованих донині збереглося близько сорока.
Реалізувати свою мрію архітекторам вдалося лише частково, боКастелівка виявилась надто близькою доцентру. Ідея їїстворення тазабудови народжувалася учаси кінних фіакрів, авдобу електричних трамваїв іавтомобілів мальовниче передмістя поглинула багатоповерхова міська забудова. Тому лише наокремих ділянках вдалося створити фрагменти омріяного «міста-саду».
Сучасна забудова більшої частини вулиці вул. Генерала Чупринки походить зкінця XIX-го— перших десятиліть XXстоліття. Доперетину звулицею Левинського лівий бік, знепарною нумерацією, складають переважно вілли давньої Кастелівки. Основною артерією Кастелівки Захаревича таЛевинського мала стати нинішня вул. Котляревського. Вулиця називалася спочатку «НаВіллах», а1895 року її«патроном» став Людвік Набєляк (1804–1883), один іззасновників «Товариства прихильників слов’янства» уЛьвові, яке мало протистояти тодішній нібито германізації.
Перші вілли спорудили за проектами Ю.Захаревича й І.Левинського у кварталі поміж нинішніми вулицями Генерала Чупринки, Кольберґа, Котляревського та Нечуя-Левицького у 1889–1892 роках. Це єдиний квартал, де архітекторам вдалось частково реалізувати концепцію своєї дільниці. До вулиці Котляревського у цьому кварталі належить вілла родини Світальських (під №4), збудована у 1889–1891 рр., оздоблена орнаментальними вставками з цегли та майоліки. У ХХ ст. до будинку добудували 3-й поверх, що порушило його об’ємну завершеність.
Близько 1890 року за проектом Ю.Захаревича й І.Левинського збудували віллу під № 5 на нинішній вулиці Генерала Чупринки, власником якої був Ян Бромільський, видавець львівських поштівок і торговець папером. Цей будинок належав до першого кварталу Кастелівки — як і сусідня вілла «Марія», збудована у модернізованому швейцарському стилі Левинським і Захаревичем у 1890–1891 рр. Збереглися дерев’яні веранди та консолі даху, а також майолікові декоративні вставки, обрамлені цегляними взорами. Вілла «Марія» прописана під № 20 на сучасній вулиці Нечуя-Левицького. Цю вулицю проклали 1895 року й назвали у пам’ять про Теофіла Ленартовича (1822–1893), польського поета та скульптора. Від 1946 року вулиця носить ім‘я українського письменника Івана Нечуя-Левицького (1838–1918).
У наступному кварталі – між вулицями Нечуя-Левицького, Чупринки та Богуна – мала постати крита торговиця, передвісник сучасних супермаркетів. Але замість торгового центру дільниці на початку ХХ сторіччя квартал забудували чиншовими кам’яницями. Зокрема у 1897–1898 рр. архітектори Юліан Захаревич й Іван Левинський збудували комплекс триповерхових кам’яниць при нинішніх вулицях Нечуя-Левицького, 23 та Генерала Чупринки, 7 і 9, оздоблених у стилі необароко.
Ділянки при вулиці Котляревського, 27-37 створюють невеликий провулок-курдонер здещо перемішаною нумерацією, від якого сходи, прокладені колишньою вулицею Собка, виводять навулицю Романицького. Лівий бік цього провулочка забудували у1891–1893рр. кількома віллами запроектами І.Левинського таЮ.Захаревича. Віллу №27 1906року. перебудував архітектор Владислав Садовський для художника Зиґмунта Розвадовського (1870–1950). Цей невеликий будинок відзначається складним плануванням інагромадженням різних асиметричних веж, фронтонів, ніш, вікон, щодозволяє сприймати його по-різному зрізних кутів огляду. Уміжвоєнні часи увіллі перебувало консульство СРСР. Саме вбудинку №27бойовик ОУН Микола Лемик застрелив 20жовтня 1933 року агента ГПУ А.Майлова назнак протесту проти Голодомору вУкраїні, про щотепер повідомляє пам’ятна таблиця біля входу.
Намісці вулиці Горбачевського, яка мала бути межею запланованої Захаревичем іЛевинським Кастелівки, була колись польова дорога між садибами тагородами львівських передміщан. У1890-х роках тут проклали вулицю, щоназивалась «Стріла». Їїназву підкреслювала стрілчаста вежа храму монастиря Кармеліток Босих навулиці Крижовій (тепер Генерала Чупринки), атакож відгалужена під гострим кутом вуличка НаКастелівці (тепер Метрологічна). У1895 році вулицю Стріла перейменували начесть Ісака Миколая Іссаковича (1824–1901), львівського вірменсько-католицького архієпископа-митрополита, почесного доктора теології. Аз1993-го вона носить ім’я Івана Горбачевського (1854–1942), видатного українського біохіміка, дійсного члена НТШ таВУАН, першого міністра охорони здоров’я Австро-Угорщини.
У1895 році запроектом архітекторів Якуба Курася таМихайла Лужецького збудували устилі еклектики «Дім техніків», який протягом тривалого часу був загуртожиток («академічний дім») для студентів Львівської політехніки. Ґрунт під забудову подарували І.Левинський іЮ.Захаревич.
Сусідня Метрологічна— невелика вуличка завдовжки півтори сотні метрів— стрілою врізається між вулицями Горбачевського таКотляревського, тож недивно, що1895 року вона успадкувала назву «Стріла» від вулиці Іссаковича (апервісна назва вулиці, щовиникла у1890-х набудівельних планах, була, нагадаємо, «НаКастелівці»).
Першу віллу в цій частині Кастелівки збудували для себе батько та син Захаревичі — Юліан і Альфред. Зараз вона огороджена високим парканом й покрита металочерепицею. Її нинішня адреса — Метрологічна, 14-а. Захаревичі будували свою віллу «Юлієтка» у 1891–1893 рр. Тоді на ще не забудованому пагорбі вілла виглядала як романтичний замок. Нині за парканом і деревами її майже не видно. За радянських часів тут зробили дитячий садочок. Домурували кілька стін, хоча загальне планування не дуже змінилося. У будинку дуже багато сходів, дверей і різних закамарків, у 1990-х у деяких кімнатах ще зберігалися дерев’яні панелі з часів Захаревичів. У 1905–1911 рр. за проектами Альфреда Захаревича збудували ще кілька вілл на парному боці Метрологічної (номери 2, 4, 6, 8 та 10).
Неподалік, на вул. Генерала Чупринки, 70 стоїть храм, який тепер належить греко-католицькій громаді Св. Климентія Папи. Цей монастирський комплекс у 1893–1895 роках спорудив будівничий Іван Левинський за проектом архітектора з Кельна Франца Штатца для сестер Кармеліток Босих. Монастирський комплекс з костелом Матері Божої Неустанної Помочі і Св. Йосифа збудовано в неоготичному стилі з червоної нетинькованої цегли та природного каменю в цокольному поверсі. З боку вулиці фасад костелу підкреслює неоготичний портал, над яким колись височів хрест. При костелі збудували п’ятиярусну стрільчасту вежу-дзвіницю висотою близько 50 м, завершену шпилем з кулею та хрестом.
Унеоготичному стилі запроектами Юліана Захаревича створено головний ідва бічні вівтарі костелу. Головний вівтар Матері Божої Неустанної Помочі посвячено 1899року. Його дерев’яну конструкцію, оздоблену готичними елементами, виконав відомий львівський різьбяр Тадеуш Сокульський. Центральну частину вівтаря зробили увигляді шафи-триптиху. Уйого центральній частині виконано барельєфи, які представляли розп’ятого Христа, Матір Божу таСв. Івана Євангеліста. Нарухомих крилах художник Юліан Макаревич зобразив Св. Терезу таСв. Івана Хрестителя.
Ліворуч встановили вівтар Св. Йосифа, авід правого боку— вівтар Св. Терези. Вапсиді завівтарної частини (хору для черниць) встановили щеодин вівтар, виконаний іздерева устриманих неоготичних формах. Скульптурне оздоблення вівтарів виконав відомий скульптор, автор пам’ятника Адамові Міцкевичу, Антоній Попель, який жив неподалік, навже згаданій вулиці Іссаковича.
Польський дослідник Пйотр Красни зробив висновок, щооздоблення інтер’єрів цілком відповідало архітектурним формам святині йрепрезентувало «добрий художній клас». Особливо головний вівтар, щоналежав дотипу шафових готичних вівтарів, поширених з1830-х рр.уБаварії, івГаличині дотого часу незустрічався. Очевидно, німецькі зразки неоготики були досмаку йфундаторці— графині Кароліні Рачинській. Вівтарі знищили зарадянських часів.
ЗКастелівки нарешті можемо перенестися наінший кінець Львова.
При сучасній вулиці Лисенка, 41містився монастир Францисканок зкостелом Найсвятішого Серця Ісуса. Жіночий орден Францисканок Найсвятішої Євхаристії умісті Ґнєзно був скасований 1873 року владою Прусії. Тому наступного року черниці перенеслися доЛьвова, дезнайшли тимчасове пристановище навулиці Пекарській, 59у притулку для сиріт, фундованому Юлією Галлеровою. У1877 році орден закупив від Мавриція Ротмана велику ділянку навулиці Курковій, щоскладалася зізнівельованої ділянки під будівництво, городу таполя насхилах гори, яку черниці називали Альвернія. Номінально власником ділянки вважався граф Юзеф Мєлжинський, один іздоброчинців монастиря. Настоятелька ордену Марія Моравська хотіла збудувати величний костел імонастир, іїйвдалося заручитися щедрою допомогою аристократії нелише Галичини, айусіх польських земель, атакож Австрії таНімеччини. Почесний патронат над будівництвом («фабрикою») здійснювала архікнягиня Марія Тереза.
13вересня 1877 року нунцій Ватикану уВідні архієпископ Льодовіко Якобіні освятив уЛьвові наріжний камінь будівлі. Спочатку проект костелу тамонастиря був розроблений архітектором Карлом Ґреґором (1877). Але магістрат незатвердив цього проекту— занамовою Юліана Захаревича, який сам будучи некатоликом, алютеранином, запропонував безкоштовно власний проект іобіцяв наглядати над будівництвом без жодної оплати. Натомість фірмі Карла Ґреґора довірили виконання земельних імулярських робіт. Керував будовою архітектор ЯнКаєтан Яновський, оздоби зкаменю проектував скульптор Леонард Марконі, столярні роботи виконували майстерні братів Вчеляків іФранцішка Тенеровича, бляхарські— майстерня Крука, малярні проводили під наглядом Августа Богохвальського.
У1880 році завершено будівництво лівого (західного) крила будівлі, ав1889-му— правого (східного). Будівництво костелу Найсвятішого Серця Ісуса тривало до1889року. Головний вівтар, зафундований графською родиною Ліхтенштайнів ізВідня, виконала змісцевого мармуру йалебастру Фабрика виробів ізкаменю Леопольда Шімзера запроектами Л.Марконі. При східній стіні нави встановлено вівтар Св. Йосифа, виконаний мюнхенською фірмою «Маєр» коштом родини Подгурських. Біля протилежної стіни встановили вівтар Божої Матері закошти Александри Гауснерової. Скульптури для вівтаря створила збілого мармуру їїдонька графиня Амалія Ядвіга зГауснерів Лубенська. Їїавторству теж належить фігура Св. Франциска, встановлена удерев’яному вівтарі західної каплиці роботи сницаря Тадеуша Сокульського, створеного коштом родини Кєляновських. Усхідній каплиці заклад Л.Шімзера встановив вівтар Св. Йосафата Кунцевича (коштом графської родини Стадницьких). Скульптуру Св. Йосафата роботи Оскара Сосновського привезли зРиму.
Костел освячено 29вересня 1889 року нунцієм Алессіо Ґалімберті. Справжньою окрасою храму стали вітражі, виконані у1887–1889рр. мюнхенською фірмою «Маєр». Увівтарній частині цезображення Св. Меланії, Ісуса Христа йАрхангела Михаїла, фундовані графинею Софією Сємєньською, Александрою Гауснеровою, Клементиною зіСангушків Сапігою. Над входом встановлено вітраж іззображенням Божої Матері.
Центральне місце укомпозиції комплексу займає колишній костел Найсвятішого Серця Ісуса, збудований вплані тринавної базиліки звівтарною частиною, оберненою напівніч. Головний фасад костелу зівходом повернений напівдень. Площина стіни розчленована пілястрами, об’єднаними вгорі аркадним поясом. Кругла розетка акцентує головний вхід, ацентральний ризаліт обрамлений контрфорсами, завершеними елегантними вежами. Наметове завершення вівтарної частини увінчує стрілчаста готична сигнатурка. Над входом дохраму упівциркульній арці створено мозаїчне зображення Христа Благословляючого убагряниці. Трохи вище— кругла мозаїка-медальйон, наякій зображені готична монстранція змонограмою Ісуса Христа воточенні променів ідва херувими.
Будівля монастиря тахраму виконана зчервоної нетинькованої цегли, упоєднанні неороманського, неоготичного йаркадового (рундбоґен) стилів. Наприкінці ХІХ століття, коли його щенеоточували три-чотириповерхові кам’яниці, цебула справжня домінанта Нижнього Личакова.
У1991 році будівлю храму тамонастиря передали Українській Православній Церкві Київського патріархату. Тут влаштовано Львівську духовну академію тасемінарію УПЦКП, а1992року, після ремонту, освячено церкву Івана Золотоуста.
Затрадицією вважають, щомурований костел Святого Яна Хрестителя наплощі Старий Ринок збудував близько 1250 року князь Лев для своєї дружини Констанції, дочки угорського короля Бели IV— намісці церкви ченців-василіан. Констанція привезла доЛьвова ченців-домініканів, які заопікувалися храмом.
Ще1869 року про костел Яна Хрестителя було видано окрему книжечку авторства Кароля Відмана. «Упоселенні, якомубл.1259р. дано назву Львова, вже у1234р. монахи Св. Домініка посідали костел Св. Яна. Чиіснував цей костел перед 1234р., про ценемаємо жодних відомостей, але, якщо існував, томожливо належав довасиліан»,— писав К.Відман
У 1375–1396 роках храм належав вірменському чернечому ордену Братів-уніатів Святого Григорія Освятителя. Потім костел Івана Хрестителя належав римо-католикам. Часті перебудови змінювали його первісний вигляд. Храм був перебудований у 1886–1889 рр. «задля чистоти романського стилю» Юліаном Захаревичем, який надав йому рис типового неороманського костелу другої половини ХІХ століття. Під час останньої реставрації у 1980-х під керівництвом Івана Могитича костел перекрили ґонтовим дахом і намагались відновити окремі елементи, характерні для будівель давнього Львова.
Вважається, щокостел Матері Божої Сніжної заснували напагорбі при перетині торгових шляхів німці-католики, щооселилися уЛьвові вXIIIстолітті. Він був парафіяльним, поки незбудували Латинську катедру вСередмісті. Костел був спочатку дерев’яним, мурованим уроманському стилі став уже зісередини XIVстоліття. Храм неодноразово відновляли після пожеж. У1888–1892рр.запроектом Юліана Захаревича провели ґрунтовну реконструкцію костелу, надавши йому рис романського стилю. Тепер цяоднонавна базиліка, перекрита двосхилим дахом звежею-сигнатуркою нацентральній осі, функціонує якгреко-католицька церква Матері Божої Неустанної Помочі.
Якписав історик мистецтва, професор Юрій Бірюльов, Юліанові Октавіану Захаревичу належала велика роль утворенні головного проспекту міста Львова:
«Захаревич опрацював загальну концепцію нового громадського центру Львова, виявляючи при цьому неабияке урбаністичне мислення іпередбачення. Уберезні 1881на засіданні Політехнічного товариства він виголосив доповідь „Розвиток Львова“, вякій запропонував, після забетонування Полтви, створення нового репрезентативного центру Львова, починаючи від Гетьманських Валів (проспекту Свободи). Посеред новоствореного бульвару він планував поставити пам’ятник королю Яну ІІІ Собеському (щоібуло здійснено у1898), апоруч, наосі „Англійський готель“ (нині музей етнографії)— площасв. Духа спорудити великий пасаж.
Усерпні 1887 магістрат розглянув проект „львівського Рингу“— подібного довіденського кільця проспектів іплощ, починаючи відпл. Ґолуховських (ниніпл. Торгова). Вже тоді були локалізовані напланах майбутні монументальні будівлі, першою зяких стала Галицька ощадна каса. В1888 Юліан Захаревич очолив технічний комітет побудівництву нового міського театру. Власне уцьому році Вацлавом Ібіанським були завершені роботи збетонування Полтви, іпрямий якстріла новий проспект наочно явив свій містобудівельний потенціал. Якголова комітету зіспорудження театру, Захаревич запропонував міській раді краще місце для його зведення: наплощі Ґолуховських, ітаким чином замкнути вісь Гетьманських Валів (теперішнього бульвару посеред проспекту Свободи) важливим акцентом. Недалеко від театру, наплощі Каструм (Низький Замок), задумкою Захаревича, можна було бипоставити будинки Художньо-промислового музею іХудожньо-промислової школи. У1890на обговоренні уміській раді Юліан Захаревич першим запропонував встановити уновому центрі Львова пам’ятник А.Міцкевичу. Загальну концепцію центральних бульварів іпроспектів Захаревич опрацював разом ізчленами львівського Політехнічного товариства таголовним садівником міста А.Рерінґом».
Наберезі Полтви (тепер проспект Свободи, 15) збудували 1785 року першу капітальну австрійську споруду вКоролівському столичному місті Львові— Генеральну військову команду, яка містилася тут до1839року. Потім навулиці Кароля Людвіка, 15стояв до1889 року триповерховий готель «Англійський». Після пожежі ратуші улистопаді 1848 року вньому тимчасово урядував львівський магістрат.
Ау1889–1891 роках нацьому місці запроектом Юліана Захаревича збудували устилі «піттореск» (одному знапрямків пізнього мальовничого історизму) споруду Галицької ощадної каси. Цяфінансова установа була заснована 1січня 1844року. Символом установи стала бджілка, мотив якої зустрічається кілька разів воздобленні будівлі. Галицька ощадна каса містилася початково вратуші, а1869 року придбала собі кам’яницю уграфа Карніцького (тепер вулиця Січових Стрільців, 2). Напочатку 1890-х каса збудувала власний будинок, який став окрасою міста.
Будівельними роботами керував архітектор Зиґмунт Кендзєрський. Це наріжна триповерхова будівля з ротондою, увінчаною масивним куполом зі шпилем. Фасади будинку, оздоблені рустом з ламаного каменю, жовтою цеглою, майолікою, кованим металом, прикривають внутрішній металевий каркас, виготовлений львівською фабрикою Пйотровича та Шумана. Великі металеві ґрати вікон і брами викуті львівською майстернею Яна Дашека.
Цю розкішну будівлю прикрасив своїми скульптурами Леонард Марконі (1835–1899). Одну з них, під самим куполом, — зі смолоскипом у руках і зоряним вінцем над головою, називають часто «Львівською статуєю Свободи». Хоча ця фігура була створена під впливом відомої статуї Ф.О.Бартольді «Свобода», встановленої 1886 року в гирлі Гудзону у Нью-Йорку, насправді вона мала символізувати «Ощадність». Поруч — алегоричні статуї «Промисловість» і «Рільництво». Під ними 1997 року встановили електронне табло, яке рахувало останні секунди ХХ сторіччя.
Окрім Марконі, над оздобленням споруди працювали щетакі відомі скульптори, якЮліан Марковський (статуя «Фортуна» увестибулі) таСтаніслав Роман Левандовський («Золота зала» здубовими панелями табарельєфним фризом «Праця» надругому поверсі). Незбереглися донашого часу статуї Тадеуша Баронча «Ощадність», Антонія Попеля «Флора» такартина Яна Стики «Тріумф праці». Натомість добре збереглися вітражі сходової клітки, створені фірмою «Tiroler Glasmalerei» зІнсбрука.
Майстерні скульпторів Леонарда Марконі таПетра Гарасимовича витворили теж рельєфи, розташовані під вікнами другого поверху, які символізують: Ощадність, Підприємництво, Мистецтво, Рільництво, Театр, Інженерію, Транспорт. Варто подивитися йнавиготовлені ними рельєфи над порталами дверей увестибулі. Деякі зних вельми дотепні— наприклад, собача голова над входом докімнати портьє.
Ліворуч від порталу головного входу була встановлена 1891 року нафасаді щеодна робота Л.Марконі— барельєфний портрет будівничого Юліана Захаревича.
З1951 року напроспекті Свободи, 15розташований вигнаний зісвого будинку (щобув відданий для музею Лєніна) Музей етнографії тахудожнього промислу, при якому згодом виник Інститут народознавства.
Навпроти колишньої Галицької ощадної каси перед ІСвітовою війною, у1911–1912 роках встигли збудувати приміщення для Празького банку (проспект Свободи, 17) запроектом чеського архітектора Матея Блеха. Обидві будівлі, звисокими наріжними вежами, стали своєрідною «банківською брамою» міста, бозаним колись починалася фінансова дільниця Львова.
Помер Юліан Захаревич 27грудня 1898року. Його поховали наполі 55Личаківського цвинтаря уЛьвові. Найого могилі— пісковиковий надгробок звазою, який архітектор закільканадцять років досмерті сам спроектував устилі неоренесансу.
Відтак між Академічною гімназією таПолітехнікою проклали 1901 року вулицю Юліана Захаревича, але 1946 року вуличку перейменували наАрхітекторську.Але ім’я видатного архітектора повернулося на мапи рідного міста за часів незалежності України. Тепер вуличка Юліана Захаревича лежить за 5-ю міською лікарнею. Її проклали на ґрунтах Івана Левинського та родини Захаревичів 1901 року.
