Хто сказав, що дистанційне навчання – це нудно, а осінь – пора хандри і депресій? Осінь сприяє творчому натхненню. Наш сьогоднішній герой навчається на психології, але прагне працювати у сфері PR. Усе ж це не завадило йому зануритись у глибини людських стосунків і написати віршоване оповідання.
«Бажаю читачам бути щирими, відкритими. Не боятися виявляти свої емоції та почуття до інших. Сьогодні це важливо як ніколи», – звертається Олександр до своїх читачів.
– Олександре, чому ти обрав таку спеціальність, як психологія? Це пов’язано з якоюсь ситуацією у твоєму житті? Розкажи.
– Вивчати психологію хотів ще з дев’ятого класу. Спершу перебирав різні варіанти, але таки обрав психологію, тому що вона мені дуже близька. Я люблю слухати та допомагати іншим. Тож можна сказати, що такий вибір був обумовлений моїм характером. Є така думка, що психологи в душі вразливі люди, які мають свої проблеми, і йдуть на психологію, щоб їх розв’язати. Те, що я пішов на психологію, не пов’язано з моїм психологічним станом, але саме цей факт допоміг мені краще зрозуміти себе.
– Чи справдилися твої сподівання щодо навчання?
– Структуровано всі предмети цікаві по-своєму. Навчання подобається, але не в період карантину. Я досі не пристосувався до онлайн-навчання, навіть більше, зрозумів: це не моє. Звик до стаціонарних пар і живого спілкування з викладачем. Гадаю, така звичка виробилася ще зі шкільних часів. Хоча відмінником у школі не був.
– А щодо практичної діяльності?
– До карантину ми відвідували тематичні курси та семінари з психології. Тепер практична складова навчання – це наукова діяльність. Дистанційно можна брати участь у конференціях, науковій праці. Але я радше практик, тому мене не дуже приваблює наукова діяльність. На третьому курсі в нас мала бути практика на вибір (школи, садочки). Ми повинні були проводити тренінги, майстер-класи для дітей. Особисто я планував проходити практику в школі. Але через карантин формат практики цілком змінили.
– Олександре, це твоя перша книжка. Чи вже плануєш наступну?
– Так, перша. До того ж вона не була запланована. Одного разу я почав писав вірш і, сам того не помітивши, написав забагато. Ось так і вийшло невеличке віршоване оповідання, посилання на яке ви можете знайти в моєму інстаграмі (в шапці профілю).
– У кожного поціновувача своєї справи є взірець, на кого він рівняється. Хто з українських письменників тебе надихає?
– Зовсім не читаю українських письменників. Мені не дуже близька їхня тематика. Я поціновувач жорстких тем: тоталітарне суспільство, антиутопії, диктатура, обмеження волі чи подорож у невідоме. Наразі такої книжки українського автора, яка б мене вразила, не знайшов.
– Що або хто надихнув тебе на написання оповіді?
– Частково мене надихнула творчість Джорджа Орвелла. Він пише на таку тематику, яка цікава мені. Щоправда, його книжки не завжди легко сприймати, зате дуже цікаво. Але насправді я давно планував написати цю оповідь. На початку волів, щоб це був прозовий твір. Уже коли почав писати, «понесло» трохи в іншому напрямі. Рими стали складатися, й оповідання вийшло віршованим.
– «Заборонені емоції, почуття, немає місця прояву свободи» – у кожній оповіді своя історія. Твоя історія про кого?
– Ця історія розповідає про теперішній стан речей. Через появу гаджетів люди перестали цінувати одне одного. Це пов’язано з оперативністю теперішніх технологій. «Зробив, пішов», – беземоційно й егоїстично, саме так я можу описати наше суспільство. Моя книжка про пару, яка змогла вийти з цієї системи, навіть більше, намагалася її порушити. В них зародилося кохання, вони влаштовували таємні побачення і разом боролися проти жорстокості світу. Чи вдалося їм дійти до мети? Читайте вже в самому оповіданні.
– Твоя оповідь у віршованій формі. Чому обрав саме такий формат?
– Я пробую різні формати. Наразі більше подобаються вірші. Думаю, згодом навчуся писати прозою.
– Вернімося до твого фаху. Чи плануєш ти працювати за спеціальністю? І якщо так, то в якому напрямі?
– Психологія допомогла мені краще пізнати себе. Але це слово залишиться тільки в дипломі. В майбутньому планую працювати PR- спеціалістом у соціальних мережах.
– Як тобі відомо, письменники не отримують великих коштів за свою працю, особливо на початках. Чи не стане для тебе це приводом для демотивації?
– Вважаю, що це цілком нормальний факт. Адже письменників-початківців на сьогодні дуже багато. І після першої книжки відомим одразу не станеш. Візьмімо, до прикладу, Говарда Лавкрафта – за свою творчість він не заробив ні копійки, до того ж за життя його не визнавали. Щоб щось отримати, спочатку треба самому вкласти. Але нині в будь-якій сфері багацько таких, як ти.
– Тебе вже можна назвати автором. Кожен автор в інтерв’ю звертається до читачів. Що ти можеш побажати своїм читачам?
– Хочу лише побажати більше зважати одне на одного. Нині такий час, коли варто замислитися над тим, що ми зробили не так і що треба зробити, щоб поліпшити своє життя. Бажаю читачам бути щирими, відкритими. Не боятися виявляти свої емоції та почуття до інших. Сьогодні це важливо як ніколи.
До речі, 19 листопадав прямому ефірі на Фейсбук-сторінці Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки відбудеться «Літературний дебют» за участю Олександра Чорнія.
