Вважають, що кожна людина приходить у цей світ зі своїм «небесним» завданням — щось залишити після себе. Вона обдарована талантами та різноманітними здібностями, які має в собі віднайти й розвинути.
Ярослав Данило — людина, яка не закопала своїх талантів у землю. Його місією було нести український дух і поширювати знання в університеті — заради майбутнього України.
Народився в селі Стар’ява на Львівщині. Навчався у Львівській політехніці на кафедрі автомобілів механіко-машинобудівного факультету за спеціальністю «Автомобілі і трактори», після чого продовжив навчання в аспірантурі на кафедрі деталей машин. Працював старшим викладачем кафедри деталей машин Інституту інженерної механіки та транспорту Національного університету «Львівська політехніка».
Колеги пана Ярослава згадують його як людину, наділену найкращими рисами. Вони відзначають його завжди поважне, ввічливе й водночас вимогливе ставлення до студентів, ерудованість і професійну компетентність.
У статті 2016 року «Старший викладач ІІМТ Львівської політехніки Ярослав Данило: “Мріяти й шукати, доки жити”» особливо щиро звучать його слова про студентство:
«До них треба ставитися мудро, і саме викладач має вивести їх на правильну дорогу, аби вони не блудили в лабіринтах знань, навчити їх розуміти свій предмет. Загалом, усі студенти хороші, а одиниці — унікальні. Коли ж маємо якісь прогалини, то це вже біда школи, що не зуміла підготувати своїх випускників до дорослого життя.
У мене теж не все спочатку було гладко. Пригадую, на першому ж занятті з хімії не зміг відповісти на жодне запитання викладача, а вже через місяць я знав так, як і найкращі студенти на курсі: допомогли студентська бібліотека і працівники кафедри хімії. Нині ж, у час високих технологій, нема нічого, чого студент не міг би отримати — було б лише бажання. До речі, викладач теж має швидко перебудовуватися, бути гнучким, кваліфікованим».
Ярослав Ярославович був активним громадським діячем, членом товариств «Надсяння» та «Холмщина», співав у Народному чоловічому хорі викладачів «Орфей». Любив мандрувати й захоплювався фотооператорством — знімкував мистецькі форуми та історичні проєкти.
Він пишався своїм корінням і малою батьківщиною, з якої походили такі видатні українці, як Іван Франко, Петро Сагайдачний, родини Шептицьких і Фредрів. Часто їздив додому, на Самбірщину, де сформувалися його світогляд і розуміння життя.
У спогадах про пана Ярослава оживають історії його життя, досягнень і захоплень, що розповідають про людину щирої душі та глибокої внутрішньої культури.
Ольга Данило, донька:
«Відійшов у вічність тато. В думках згадуються усі ті спільні миті, і кожного разу сумно й боляче до сліз.
Пам’ятаю, як бігла до тебе кожного разу, коли ти приходив з роботи. Моя ціла рука вміщалася у твоїй долоні. Я завжди знала, що маю твою підтримку.
Пам’ятаю, як одного разу сиділа в тебе на парі, на останній парті. Мені, мабуть, було 8 чи 9 років. Я була в такому захваті від того, що і як ти пояснював студентам, що мріяла бути, як ти. Я знаю дуже мало людей, у яких був такий талант до викладання, як у тебе. І стільки любові.
Пам’ятаю, як ти грав на гітарі і як я бавилася нею з тобою. Просто шум і стільки емоцій… Стільки емоцій. І стільки любові.
Стільки любові до мене, сім’ї, людей, і дуже багато доброти. Підтримки. Позитиву. В кожному моменті цього життя.
Вибач, якщо щось було недосказано. Люблю безмежно. Відчуваю твою любов.
Люблю безмежно».
Хор «Орфей»:
«Жахлива та невідворотна звістка...
Раптово відійшов у вічність наш побратим і знаний краянин у львівській громаді, незамінний і талановитий фотооператор багатьох заходів Львова, мистецьких форумів та історичних проєктів, а також закордонних патріотичних місій товариств «Надсяння» та «Холмщина». Активний учасник карпатських походів і, загалом, дуже світла людина — Ярослав Данило.
Для хору «Орфей» це велика і непоправна втрата.
Спочивай, друже, з Богом».
Золочів.нет:
«З глибоким сумом повідомляємо про раптову смерть Ярослава Данила.
Ярослав залишив по собі добру пам’ять як добрий і справедливий педагог, який щедро ділився знаннями та підтримував студентів у перших кроках професії. Його працелюбність, людяність і щирість здобули шану колег, випускників і друзів.
Своєю участю в хорі «Орфей» та громадських ініціативах він робив наш спільний простір світлішим і теплішим.
Друзі та випускники університету «Львівська політехніка» висловлюють щирі співчуття родині. Розділяємо ваш біль і молимося за упокій світлої душі Ярослава.
Нехай Господь дарує рідним сили пережити цю втрату, а добра пам’ять про нього буде підтримкою».
Від одногрупників:
«Відійшов у засвіти наш одногрупник Ярослав Данило (Львівська політехніка). Прости нас, Славку. Царство Небесне і вічна пам’ять» (Роман Корінець).
Від друзів:
«Ярославе, наш дорогий друже, спочивай з Богом! Серце крається... Будемо пам’ятати твої щирі та завжди усміхнені очі, найкращі слова, що ти добирав кожному, хто був поряд. Ти мав світлий промінь у серці, який дарував усім.
Дякую за дружбу! Ми точно зустрінемось у світі світла, у Небесному Царстві. Божих обіймів тобі та пухкої землі» (Леся Ігнатюк).
«Прикро. Відійшов у кращі світи Ярослав Данило. Світла людина, патріот, краєзнавець, фотолітописець. Недавно спілкувалися під час фестивалю “Чорна вишиванка” на хуторі Кулеби. Царство Небесне, друже!» (Михайло Бойко).
«Спочивай з Богом, друже Ярославе Данило! Як несподівано... Бачилися недавно — був веселий, життєрадісний» (Зіновій Гузар).
«У засвіти відійшов пан Ярослав Данило... Сумно і боляче, що Боженька забирає найкращих...
Недаремно кажуть, якщо людина талановита, то талановита у всьому! Прекрасний тенор (хору «Орфей» Львівської політехніки ), чудовий старший викладач, науковець (бо написав багато праць з інженерії), а ще фантастичний фотограф... І основне — дослідник історії рідного краю.
Моє знайомство з Ярославом Ярославовичем почалося через ФБ.
У нього були фантастичні світлини гір… Карпат…, виявилось у нас було спільне вподобання творів Василя Пилип’юка, який був відомим українським фотомитцем. Та виявилося, що крім знимкування Ярослав займався пошуками боївок УПА, досліджував звитяги самих українських військовиків на рідних теренах, допомагав у відновленні їхніх могил...
Як причетна до бандурного мистецтва, не можу не згадати відео, яке він записав 9 березня 2019 року біля пам’ятника Т. Шевченку. Ця подія приурочена до святкування 205-ї річниці від дня народження Великого Кобзаря, коли 407 бандуристів виконували його твори. Я була вдячна за наданий матеріал відеозйомки та дозвіл на його поширення.
Ярослав Ярославович був глибоко духовною людиною. Він брав участь у таких фестивалях, як «Велика коляда», «Великодні дзвони».
Ще стільки можна писати... і тільки позитивне... Я впевнена, що пан Ярослав мав ще стільки гарних задумів, планів... скільки ще міг зробити для нас, для України!» (Оксана Борачок).
Від знайомих:
«Довго вагалася, як правильно сформулювати свої емоції… Пан Ярослав не був мені другом, колегою чи викладачем. Він був Людиною. Людиною з камерою, фотоапаратом, телефоном…
Тисячі збережених митей, десятки тисяч фотографій, відео. Іноді ти навіть його не бачив, але маєш фотофіксацію моменту, події, емоції.
Глиба знань про стежки в горах, про події минувшини, історичний документалізм, зосереджених в одній голові. Десятки, а може, й сотні пісень…
Сподіваюся, що встигла за життя подякувати й висловити своє захоплення.
А зараз... передчасно… сумно…
Вічна пам’ять!» (Мар’яна Василюк).
