Нещодавно Анастасія Попова, студентка кафедри міжнародної інформації Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Львівської політехніки, завершила участь у престижній міжнародній програмі International University Forum for Ukraine (IUFU). Ця ініціатива, реалізована за підтримки Central European University (Відень, Австрія), стала для дівчини не просто цінним досвідом, а й справжнім трампліном для академічних досягнень і особистісного розвитку.
— Чому ви вирішили навчатись у Львівській політехніці і як обирали спеціальність?
— Мій вибір став результатом глибокого враження з дитинства. Пам’ятаю, як років у вісім сиділа перед телевізором, дивилася новини, де показували події, що розгорталися на Майдані, й зовсім нічого не могла зрозуміти. Можливо, саме тоді моєю головною метою стало осягнути причини та наслідки всього: як влаштовані міжнародні процеси, чому виникають конфлікти, як із цим пов’язані економіка, психологія, освіта; як ухвалюються рішення, від яких залежать долі людей, і хто та яким чином впливає на маси.
Не можу сказати, що вибір спеціальності був легким. Спочатку я навіть не знала про цей напрям і розглядала щось на кшталт міжнародних відносин, політології, думала навіть про логістику та екологію. А потім познайомилася з людиною, яка відкрила для мене саме «міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» — і це перевернуло все. Що, як не аналітика міжнародної інформації та процесів краще допоможе мені досягти своїх цілей?
Львівська політехніка — тому що тут поєднується системний, логіко-аналітичний підхід із можливістю мислити ширше. Цей по праву один із найкращих університетів в Україні дає не лише знання, а й інструменти для самостійного мислення, для того, щоб переходити від теорії до практики. Саме таке місце я й шукала. І знайшла.
— Які у вас враження від навчання на кафедрі міжнародної інформації?
— Чесно? Мені дуже пощастило. Подобається, що підхід на кафедрі не шаблонний. Тут заохочують самостійне мислення, комплексне бачення та готовність навчатися різного (і це стосується не лише навчальних дисциплін).
Я потрапила саме туди, де не заганяють у рамки, а навпаки — дають можливість розвиватися в найрізноманітніших напрямах. У нас поєднується все: і міжнародне право, і політична аналітика, і робота з базами даних, і консалтинг, і програмування, і лінгвістика, і OSINT-дослідження. Саме завдяки цьому з кожним роком у голові ніби складається великий пазл, і ти нарешті розумієш, що, де, коли, як і навіщо відбувається.
Мені подобається, що ми не просто вивчаємо факти, а вчимося мислити, ставити правильні запитання й бути професіоналами. Також хочу відзначити наших викладачів. Як я вже сказала, мені пощастило — пощастило навчатись у людей, які справді розуміються на своїй справі й не бояться ділитися досвідом. І багато з них не просто академіки, а практики. Це неймовірне відчуття — сидиш на парі, а викладач пояснює тему не сухими рядками з підручника, а життєвим анекдотом із власного досвіду.
— Як можете охарактеризувати своє студентське життя у Львівській політехніці? Що для вас виявилося найважчим, а що, навпаки, найцікавішим за час навчання в університеті?
— Ох, річ у тому, що чим складніше завдання — тим воно цікавіше. Через війну та деякі сімейні обставини я практично пропустила перший семестр першого курсу. І, звісно, коли прийшла, майже всі в моїй групі вже встигли здружитися й утворити маленькі підгрупи. Спочатку було непросто влитися в колектив, але з часом з’ясувалося, що в нас дуже багато тем для розмов, схожі інтереси й характери. Якось на лабораторній ми досліджували наші темпераменти — і виявилося, що у багатьох вони збігаються. Тож, цілком передбачувано, ми стали дуже добрими друзями.
— Що спонукало вас подати заявку на участь у програмі IUFU?
— Про цю програму мені розповів завідувач кафедри МІ — професор Василь Гулай. Загалом я постійно стежу за різними цікавими програмами, конференціями та літніми школами, але через зайнятість чи інші фактори (а іноді й через лінь) не встигаю подати заявку. Та цієї зими, просто під час сесії, щось змусило мене відкрити статтю про цю програму, пройти невелике опитування і надіслати документи. Щиро кажучи, я навіть не думала, що зможу потрапити на програму — це було просто хвилинне натхнення. Але от сесія закінчилася, канікули добігали кінця — і тут надійшло знакове повідомлення з докладною інформацією про курс. Це було несподівано й дуже цікаво.
— Розкажіть про освітні курси, які ви вивчали у межах IUFU. Зокрема, про курси Migrations and Diversity in Modern East-Central Europe та Rule of Law Ideals: Legal Reforms in Ukraine amidst War and Peace (2024/25).
— Серед запропонованих курсів я обрала саме ці, адже переконана: щоб дати визначення чи характеристику певному процесу або події, потрібно подивитися на них з різних ракурсів. Участь у цих курсах стала можливістю побачити знайомі процеси під новим, більш міжнародним кутом — так, як їх сприймають європейці й американці.
Курс Migrations and Diversity in Modern East-Central Europe дав глибоке розуміння того, як питання переміщень, ідентичності, національних меншин і культурної пам’яті впливають на сучасну Центрально-Східну Європу. Особливо цінним було усвідомити, як подібні процеси відбуваються в різних країнах — але з різними наслідками й інтерпретаціями. Сподіваюся, що це допоможе у майбутньому краще зрозуміти ситуацію в нашій країні та можливі шляхи її розв’язання.
Щодо курсу Rule of Law Ideals: Legal Reforms in Ukraine amidst War and Peace, то він змусив по-іншому подивитися на правові трансформації в умовах війни. Ми розглядали не лише теоретичні концепти верховенства права, а й реальні виклики, з якими стикається українська держава — від реформ судової системи до питання відповідальності за воєнні злочини. Курс читали цікаві лектори, багато з яких викладають у провідних університетах світу, що викликало ще більший інтерес.
— Які знання та практичні навички ви здобули завдяки участі у міжнародній програмі IUFU і як плануєте застосувати їх у своїй подальшій діяльності?
— По-перше, уміння вести діалог на академічному рівні з людьми різного віку й професій. Я навчилася краще формулювати свої думки, аргументувати англійською, брати участь у дискусіях і дебатах на різні теми — від політики та права до соціології й психології. По-друге, критичне мислення та гнучкість. Завдяки курсам я ще більше переконалася, наскільки важливо вміти по-різному підходити до того самого явища, розглядати його зсередини й ззовні — і не боятися труднощів. Звісно, я також попрактикувалася в аналітичному письмі, роботі з англомовними джерелами, читанні наукових текстів в оригіналі та багатьох інших навичках.
— Чим ви цікавитеся крім навчання?
— Знаєте, колись давно мені запала в душу одна цитата Роберта Гайнлайна, яка стала моїм життєвим девізом: «Людина має вміти замінювати пелюшки, планувати вторгнення, різати свиней, будувати будівлі, керувати кораблем, писати сонети, вести бухгалтерію, зводити мури, вправляти кістки, полегшувати смерть, виконувати накази, віддавати накази, співпрацювати, діяти самостійно, розв’язувати рівняння, аналізувати нові проблеми, вносити добрива, програмувати, смачно готувати, добре битися й помирати з гідністю. Спеціалізація — доля комах». Тому в житті я намагаюся вивчати все, що можу.
Я вже багато років граю на фортепіано. Почалося все з того, що в ранньому дитинстві батьки віддали мене до музичної школи зі словами: «Якщо навчишся грати на фортепіано — у будь-якій компанії одразу станеш своєю». Що ж, мама мала рацію. Але для мене музика — не просто хобі, а спосіб мислити глибше, вчитися концентрації та відчуття ритму в широкому сенсі.
Ще я дуже люблю читати — від політичної філософії до класичної літератури. Це для мене завжди джерело натхнення й критичного мислення.
Окреме місце у моєму житті посідають собаки. У нашій родині — троє собак, і я займаюся хендлінгом, вивчаю кінологію, а до початку війни допомагала на виставках і змаганнях. Це не тільки про любов до тварин, а й про дисципліну, відповідальність і постійну роботу над собою.
Крім того, мені цікаві мови (зараз я вивчаю італійську), бо, як казав Ґете: «Скільки мов ти знаєш — стільки разів ти людина». Ще одна важлива для мене тема — захист довкілля. Я стараюся свідомо ставитися до екології, цікавлюся сучасними підходами до сталого розвитку, сортуванням і екологічною етикою. Усе це — не окремі інтереси, а складові цілісного світогляду, який я поступово вибудовую для себе.
Величезна частина мого життя — це волонтерська діяльність і соціальна робота. Під час війни ми разом із моїми батьками створили благодійний фонд «Твій прихисток», на базі якого заснували шелтер для переселенців, ветеранів, людей з інвалідністю та літніх людей. Співпрацюємо з Всеукраїнською спілкою шелтерів і центрами допомоги в нашій області та багатьох інших регіонах України. Приймаємо велику кількість людей разом з їхніми тваринами, які залишилися без дому. Я особисто координувала близько 20 осіб, дбала про їхнє житло, харчування та медичну допомогу. До нас часто навідуються представники Червоного Хреста, МОМ та інших міжнародних організацій.
— Яким ви бачите своє професійне майбутнє? Про що мрієте і які маєте цілі?
— Складне питання з багатьма відповідями. У дитинстві я мріяла, щоб у кожної безпритульної тварини була власна будка і дві чарівні миски — з нескінченною водою та кормом. Потім — заробляти мільйони й купити величезну бібліотеку. Мріяла стати юристкою, криміналісткою, історикинею, письменницею. Дивно, але ніколи не хотіла бути президентом.
Згодом я зрозуміла: наше життя надто коротке. Врешті-решт тіло зникне в землі, речі дістануться комусь іншому, улюблені картини чи плакати, ймовірно, опиняться на смітнику, фортепіано розладнається і стане непридатним. Можливо, колись зникнуть наші міста, країни, нації — будуть поховані під шарами пилу й попелу. Але залишиться одне — пам’ять.
Саме за нею женуться історики та палеонтологи. Саме її діти вивчають на уроках історії у вигляді біографій Александра Македонського, Юлія Цезаря, Конфуція, княгині Ольги, Мері Еннінг, Клари Шуман, Мері Волстонкрафт, Маргарет Тетчер та багатьох інших. Пам’ять, яку залишає по собі людина, неможливо знищити — особливо пам’ять про тих, хто вписав себе в історію.
Усе це довге вступне слово я вела до того, що моя головна професійна мета в житті — зробити щось, що допоможе цьому світу, щось, що вплине на нього, і щось, що, зрештою, залишиться після мене.
Якщо говорити більш практично, то наразі я планую здобути диплом бакалавра, виграти грант і вирушити на навчання до однієї з європейських країн або до США (моя велика мрія — Гарвард, а саме їхня програма з вивчення близькосхідних мов), а також далі розвиватися як волонтерка. Дуже хотіла б взяти участь у програмах Червоного Хреста, можливо — поїхати з волонтерською місією до слаборозвинених країн. І, звісно, податися на стажування в ООН.
