Пам’ять – це не лише частина минулого, а й моральний компас для майбутнього. Саме з таким внутрішнім настроєм студенти Львівської політехніки з груп МК-14, АН-11, КІ-101 та ТТ-13 відвідали Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» – місце, що зберігає трагічну правду про злочини тоталітарних систем і незламність людського духу.
Ініціаторка освітньої ініціативи доцентка катедри української мови Лілія Харчук переконана, що вивчення історії не обмежується сторінками підручника, а потребує живого діалогу з просторами, де ця історія творилася, переживалася і передавалася як досвід пам’яти.
Під час екскурсії студенти опинилися в просторі, який зберігає болісні свідчення репресій, арештів, допитів, катувань та внутрішнього опору українців у часи нацистського й радянського тоталітарних режимів. Колишня поліційна та каральна установа сьогодні постає як місце мовчазного свідчення, що перетворює звичайний візит на глибокий особистий і світоглядний досвід.
Молодь уважно слухала розповіді про в’язнів, ув’язнених лише за прагнення говорити рідною мовою, зберігати власну ідентичність і мріяти про свободу для свого народу. Музейні експозиції – це не просто документи чи речові експонати, а голоси минулого, які звертаються до сучасника, змушують думати, співпереживати й робити моральний вибір.
Зустріч із такими реаліями історії формує не лише історичну обізнаність, а й світоглядну стійкість та громадянську відповідальність. У час, коли Україна знову виборює свою свободу, подібні уроки пам’яти набувають особливого значення.
Візит до «Тюрми на Лонцького» став для студентів не лише складовою навчального процесу, а й глибоко особистим пережиттям – із подихом історії, мовчанням камер і незабутніми іменами, що стали символами людської гідности й незламности.
Ця зустріч залишила в серцях молоді не лише біль пам’яти, а й чітке усвідомлення ціни свободи. Саме такі досвіди формують покоління, яке пам’ятає, розуміє й не зраджує.
