21 листопада 2025 року в головному корпусі Національного університету «Львівська політехніка» відбулася Година-реквієм на вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років, а також презентація виставки Національного музею Голодомору-геноциду. Львівська політехніка щороку вшановує пам’ять жертв Голодомору, і цьогорічний захід став важливим продовженням цієї традиції. До події долучилися представники академічної спільноти та студенти університету.
Захід розпочався хвилиною мовчання. Першим до слова був запрошений капелан університету отець Ігор Хомічак. Він наголосив на цінності людської гідності, ролі християнського виховання та потребі зберігати пам’ять про злочини тоталітарного режиму, що забрали життя мільйонів українців. Священнослужитель зазначив, що суспільство має виховувати молоде покоління так, щоб такі трагедії ніколи не повторилися, а пам’ять про минуле стала основою відповідального майбутнього України:
— Сьогодні в один день поєдналися різні події — і радісні, і сумні. Ми відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці та День Гідності й Свободи, але водночас вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років. Сьогодні ми згадуємо, як було зневажено людську гідність і саме право на життя, як прагнули зламати та знищити мільйони українців. У багатьох випадках це сталося. Але ми живі — ми вистояли, далі боремося й захищаємо свободу. Наш обов’язок — виховати покоління, яке не дозволить повторення таких трагедій і не чинитиме подібного щодо інших. Сьогодні пам’ятаймо: не забуваймо своєї історії. Бо якщо не знаєш своєї історії, важко думати про майбутнє. Пам’ятаймо про тих, хто тоді постраждав, і про тих, хто сьогодні відстоює нашу гідність — право називатися українцями й жити на своїй землі.
Ректорка Львівської політехніки професорка Наталія Шаховська наголосила на тому, що знання історії є важливим елементом безпеки держави. За її словами, тему Голодомору й сьогодні агресор використовує як інструмент маніпуляцій, а російська армія далі застосовує голод як засіб тиску на цивільних і військовополонених. Голодомор 1932–1933 років, так само як і масові голоди 1921–1923 та 1946–1947 років, слід розглядати як послідовну геноцидну політику Росії щодо українців, яка триває й нині в умовах сучасної російсько-української війни. Це була цілеспрямована атака на українську ідентичність та історичну пам’ять з метою насадження радянської політики:
— Однією з найбільших гуманітарних катастроф у світі став Голодомор 1932–1933 років. Він був інструментом терору, який підтримував тоталітарний режим, забезпечував проведення колективізації в українському селі та утвердження радянської влади в Україні. Штучно створений голод був спрямований саме проти українців і став геноцидом українського народу, — наголосила Наталія Богданівна.
Ректорка також нагадала, що Голодомор визнали актом геноциду вже понад 30 країн світу, і процес міжнародного визнання триває. Водночас сучасна російська політика багато в чому повторює дії більшовицьких лідерів столітньої давності.
Наталія Шаховська зазначила, що презентована виставка Національного музею Голодомору-геноциду є важливим інструментом поширення правди про злочини проти українців. Вона вважає, що право на справедливість не може бути передане комусь іншому — кожен злочин агресора має бути названий і покараний.
З доповіддю виступив завідувач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, доктор історичних наук Іван Хома. Він окреслив Голодомор 1932–1933 років як найбільший злочин радянського тоталітарного режиму проти людства та цілеспрямований акт проти української нації, яка тоді й далі чинила опір політиці Москви. Доповідач наголосив, що трагедія Голодомору стала наслідком двох стратегічних політик сталінського керівництва — форсованої індустріалізації та суцільної колективізації. Радянська влада потребувала швидких грошей, якими для СРСР був зерновий експорт, тому прагнула встановити повний контроль над українським селянством.
— Голодомор 1932–1933 років — це найбільший злочин російської комуністичної тоталітарної системи проти людства за всі роки її існування. Це злочин проти української нації. Української нації, яка на той час далі чинила опір. Цей опір, що його демонструвало українське суспільство, передусім українське селянство, був безпосередньо пов’язаний із двома злочинними політиками, які Сталін розпочав після приходу до влади в 1924–1925 роках. Це дві ключові політики: перша — форсована індустріалізація. Для її реалізації Радянському Союзу були потрібні швидкі гроші на будівництво заводів і фабрик. Сьогодні для сучасної Росії таким ресурсом є нафта, а тоді цим ресурсом було зерно. Як свого часу Ленін вдавався до вилучення продовольства в 1917–1921 роках, що спричинило голод 1921–1922 років, так само Сталін застосував механізм отримання швидких грошей для індустріалізації через повне вилучення зерна. Щоб здобути контроль над усім зерном на території УСРР, де його вирощували найбільше, потрібно було встановити повний контроль над українським селянином. Селянин платив податки державі, але цього було замало: радянська влада прагнула тотального контролю. Саме тому вона розпочала другу злочинну політику — колективізацію. Через розкуркулення, залякування та примус вона намагалася підпорядкувати селянство системі колгоспів, — пояснив Іван Хома.
Коли колективні господарства виявилися неефективними, влада звинуватила селян у незаконному присвоєнні зерна. Ухвалена в 1932 році постанова «Про охорону соціалістичної власності» (відома як «Закон про п’ять колосків») створила правові підстави для тотального вилучення харчів. Селянам забороняли виїжджати до міст, позбавляли будь-якої можливості придбати чи добути їжу. Це перетворило голод на інструмент фізичного знищення людей.
За словами Івана Хоми, лише в 1932–1933 роках від штучного голоду загинуло понад 4,5 мільйона українців. Міжнародна спільнота отримувала інформацію про Голодомор, однак у 1932–1933 роках український голос не був повноцінно почутий у Лізі Націй. Україна тоді не мала власної державності й не могла представляти свої інтереси на міжнародному рівні. Лише після 1991 року, ставши суб’єктом міжнародної політики, держава здобула можливість відкрито донести світові правду про злочини радянського тоталітарного режиму.
Історик зазначив, що збереження пам’яті про Голодомор є важливим чинником розуміння сучасної російської політики та формування міжнародної підтримки України. Поширення правди про 1932–1933 роки дає світові інструменти для адекватного оцінювання дій Росії сьогодні та сприяє боротьбі України за свободу й гідність.
Доктор історичних наук Богдан Левик наголосив, що розкриття правди про злочини тоталітарного режиму дає можливість руйнувати міфи та пропаганду, на яких десятиліттями будувався російський імперський наратив. У центрі виступу була теза, що Голодомор 1932–1933 років був свідомо організованим геноцидом, спрямованим на придушення українського селянства та недопущення відновлення української державності. Терор голодом супроводжувався репресіями проти інтелігенції, депортаціями, русифікацією, ліквідацією церковних структур і створенням образу українського селянина як «ворога народу».
Доповідач підкреслив, що через блокаду сіл, масові арешти та заборону виїзду українці були фактично позбавлені шансів на виживання. Попри заперечення СРСР, світові держави знали про трагедію, але не втручалися. Лише після здобуття незалежності Україна змогла домогтися міжнародного визнання Голодомору як геноциду, однак цей процес і досі просувається повільно.
Паралелі із сучасною війною показують, що Росія продовжує політику знищення української ідентичності. Завершуючи виступ, Богдан Левик закликав молодь знати свою історію та зберігати силу й самоповагу у боротьбі за українську державність.
Наприкінці заходу всі присутні спільно поставили лампадки біля входу до головного корпусу.
