Цього року перше місце на конкурсі студентських проєктів Lviv Startup Fest здобув розроблений студентами Львівської політехніки проєкт GrainMole — інноваційна система автоматичного моніторингу стану зерна, що допомагає запобігти його псуванню під час тривалого зберігання. Торік стартап GrainMole на New Food Summit був визнаний найкращим у foodtech-сфері, яка поєднує харчову промисловість і сучасні технології, щоб поліпшити процеси, пов’язані з їжею.
І це не перший успіх студентів, які навчаються за освітньою програмою «Інтернет речей» в Інституті комп’ютерних технологій, автоматики та метрології (ІКТА) Львівської політехніки. Приміром, спін-офом SID City Scientific Park (інноваційного науково-технологічного парку, створеного для підтримки стартапів, науково-дослідних проєктів і впровадження інноваційних технологій) став проєкт Im2be — інноваційний застосунок для зміцнення сімейних зв’язків, розвитку позитивних звичок і поліпшення взаєморозуміння в родині.
Незапозичені ідеї
Ідея GrainMole виникла влітку 2021 року, коли Михайло Войтович, тоді ще вступник до Політехніки, допомагаючи батькові-фермерові, щодня вручну вимірював температуру зібраного зерна. Вже навчаючись в Університеті, він спільно з однодумцями почав розробляти проєкт GrainSens. Їхня команда здобула перемогу в конкурсі від CIG R&D Lab і пройшла відбір у Польщі на змагання PUSB 2023.
Першу версію свого винаходу студенти протестували на фермерському господарстві «Перемислів Агро». Згодом вони об’єдналися в команду GrainMole з іншою групою студентів, яка розробляла схожий проєкт — AquaMole. Майже чверть фермерів, яких опитали студенти, визнали, що їхній винахід допоможе заощадити кошти та час.
Більшість учасників команди розробників Im2be — одногрупники. Студенти, які долучилися до них пізніше, — їхні добрі знайомі, що швидко стали невіддільною частиною колективу. На запитання «Як виникла ідея застосунку?» його ініціатори відповіли:
— Ми багато думали над проблемами, з якими стикаються люди. Та одна ніяк не давала спокою — коли люди, особливо діти й підлітки, вирішують покінчити життя самогубством. Провівши дослідження, ми з’ясували, що багато таких випадків пов’язані з дитячими травмами й проблемами, які виникають у ранньому віці, коли ми ще не повністю свідомі. Це спонукало нас створити проєкт, який би зміг зменшити їх кількість.
Кожен із нас особисто знав сім’ї, яким потрібна була допомога. Оголосивши про вихід у закрите бета-тестування, ми були вражені тим, як багато людей зацікавилося продуктом. Це ще більше підтвердило важливість проєкту.
З нами співпрацюють чимало людей з різноманітним досвідом, тому, коли виникають проблеми чи непорозуміння, завжди маємо до кого звернутися. Це може бути технічне, бізнесове або навіть психологічне питання. Велику роль відіграє сама проблема, яку хочемо вирішити, і її важливість. Дуже багато людей добровільно погоджуються допомогти нам.
Третє місце в акселераційній програмі Tech Accelerator дало змогу розробникам здобути фінансування. А 24 лютого 2024 року представники компанії Intelligent Technologies Грегорі Геріс та Адам Вдов’як підписали з директором Наукового парку SID City Львівської політехніки Назаром Подольчаком договір про співпрацю й подальше фінансування проєкту Im2be.
Ще до штучного інтелекту
Асистент кафедри комп’ютеризованих систем автоматики (КСА) ІКТА Зеновій Верес пояснив Центру комунікацій Львівської політехніки:
— Особливістю навчання за освітньою програмою «Інтернет речей» є те, що студенти працюють над проєктами з першого курсу. Раніше самостійно генерували ідеї, а тепер дедалі частіше звертаються для їх запозичення до ChatGPT.
Але студенти теперішніх третього та четвертого курсів почали працювати над проєктами ще до того, як набув популярності штучний інтелект. Тому серед їхніх рішень багато справді вартісних розробок.
Одна з них присвячена моніторингу стану якості зерна в сховищах. Це розробка для невеликих ферм, які змушені в ручному режимі за допомогою спеціальних градусників перевіряти температуру зерна, щоб визначити, коли його пересипати, аби не зіпсувалося.
Розв’язання цієї проблеми було фокусом проєкту студентів четвертого курсу. Вони вже мають готову розробку та перших клієнтів, зацікавлених у її придбанні. Наразі активно працюють над впровадженням свого продукту.
Натомість студентський проєкт Im2be розробляли за участю психологів і фінансував інвестор. Продукт уже доступний покупцям. Його активно рекламують на польському ринку, тоді як на українському — менш активно. Це не той ринок, на якому команда може заробити кошти, тому її продукт надається українським користувачам безплатно або за невелику плату.
— Обидві розробки ініціювали студенти?
— Ідеї генерують студенти, — запевнив Зеновій Верес. — Далі вони спілкуються з менторами. Це ще одна особливість програми «Інтернет речей»: ментори — фахівці з компаній. У процесі обміну думками з ними ідеї проходять кілька етапів мозкових штурмів. Після цього команди розробників починають працювати над якоюсь ідеєю, беруть участь у різноманітних конкурсах, а напрямок розвитку продукту корегується. Але сама ідея завжди виникає у студентів, і це дає їм додаткову мотивацію не розчаруватися за пів року — коли отримають негативні відгуки.
Без ентузіазму не виходить
— Що визначає перспективи створення продукту?
— Усе залежить від студентів і їхнього бажання далі працювати над проєктом після перших невдач. Це можуть бути негативні відгуки або випадки, коли розробники намагалися залучити кошти на розвиток проєкту, а їм дали набагато менше, ніж вони очікували. Але найбільший фактор, який «поховав» не один проєкт і зупинив їх розвиток, — це те, що студенти-розробники дуже легко знаходять собі роботу. Після цього вони вже не виділяють на свої проєкти достатньо часу, і ті згортаються. Старшокурсники іноді пропонують продовжити свої проєкти студентам молодших курсів, але ті не завжди хочуть брати ідеї старших — у них є свої. Тому багато проєктів не доходять до етапу реалізації у формі продукту.
— Чи сприяє участь у розробках працевлаштуванню студентів?
— Так, тому що участь у розробках — це досвід. І не лише практичний, а й досвід роботи з людьми: досвід як командотворення, так і розв’язання конфліктів. Дуже багато так званих м’яких навичок розвиваються під час роботи над проєктами. І очевидно, що студентові з команди розробників набагато легше влитися в компанію — його вже не треба навчати бути частиною команди.
— Чи демонструють студенти ентузіазм, працюючи над розробками? Чи охоче беруть участь у них?
— Проєкти без студентського ентузіазму не виходять за межі їх презентацій і оцінювання. Навчання зазвичай відбувається або для оцінки, або для розвитку. Якщо проєкт виконують лише заради оцінки, то очевидно, що після цього ніхто більше не вкладає своїх зусиль. Ось чому ідея полягає в тому, щоб студенти самі обирали тематику й розробляли власні проєкти — це формує їхню внутрішню мотивацію.
В усіх проєктах на першому курсі фокус спрямований на виявлення проблеми, з якою ми стикаємось і яку прагнемо вирішити. Якщо студент стикається з такою проблемою, то є велика ймовірність, що вона виникає й в інших студентів. Відповідно, їм легше буде спілкуватися. Або може бути так, що проблема виникла в когось, кого вони добре знають. Наприклад, батько-фермер одного зі студентів зіткнувся з проблемою моніторингу стану зерна. Студент вирішував її і з’ясував, що ця проблема не унікальна для одного фермера — з нею стикатимуться й інші. Адже часте пересипання зерна спричиняє економічні втрати — витрачаються пальне та ресурси техніки. А через запізніле пересипання частина зерна може бути втрачена.
— Як розробники аргументують потенційним користувачам корисність свого продукту?
— Намагаються зрозуміти так звану користувацьку персону: хто є потенційним користувачем, чию проблему вирішує продукт і хто буде за нього платити. Хоч, наприклад, користувачем памперсів є немовля, але купують їх батьки. Тому рекламу немає сенсу робити для немовлят — вони не вибирають товар.
Усе це студенти вивчають упродовж семестру — отримують інструментарій, що дає їм базові знання, які потрібні для того, щоб створювати рішення, розв’язувати проблеми, шукати потенційних покупців і визначати, скільки ті готові заплатити за продукт. Бо якщо товар ніхто не купує — мотивація дуже швидко зникає.
Першокурсники починають з командної роботи
Своєю чергою ментор команди розробників Im2be Михайло Веселовський розповів:
— 2016 року на кафедрі КСА під егідою IT-кластера була створена програма «Інтернет речей». Вона стала першою серед усіх кластерівських програм — як пілотний проєкт. Одна з її особливостей — першокурсники починають з командної роботи: об’єднуються в команди, генерують ідею і впродовж чотирьох семестрів мають або довести її до логічного завершення, або припинити розробляти, якщо зрозуміли, що вона не потрібна.
Щороку формується багато команд, але чимало їхніх проєктів не мають практичної цінності. Здебільшого вони суто навчальні — щоб здобути навички командної роботи. Відповідно, впродовж першого семестру зазвичай відбуваються «притирання» студентів, сварки, розпади команд. Але поступово розробники починають дружити й спільно реалізовувати свої ідеї.
Коли я приєднався до програми «Інтернет речей» як ментор, у моїй команді студенти не хотіли працювати над проєктом. Але згодом виявилися доволі прогресивними. А два роки тому студенти запропонували ідею запобігання суїцидам. Ментор їхньої команди, викладач освітньої програми «Інтернет речей» Ярослав Клочник, розповів про це на конференції в Польщі нашому теперішньому інвестору, і той сказав: «О, в мене є щось подібне, але не для запобігання суїцидам, а для поліпшення розвитку дітей у сім’ях. Може, щось спробуємо разом».
2023 року вони почали кооперуватися, аналізувати, щось пробувати. А у 2024-му ми стартували з розробкою Im2be вже на нормальному рівні. Хоча частина студентів відпала, пояснивши, що їм це не цікаво, залишилися ті, хто зацікавлений у проєкті.
До нас приєднався Максим Горак — як підсилення backend-команди (групи розробників, які працюють над серверною частиною програмного забезпечення або вебзастосунку. — І.Г.). Згодом він виріс у нас до team lead backend-команди (керівник або лідер групи розробників. — І.Г.) і project manager (відповідальний за планування, організацію та контроль виконання проєкту. — І.Г.). Наша команда збільшилася практично з п’яти учасників до п’ятнадцяти-шістнадцяти — їх кількість постійно коливається.
Тоді цей проєкт якраз перейшов із навчального формату в повноцінний реальний стартап, — долучився до розмови студент четвертого курсу ІКНІ Максим Горак. — Почали набирати не лише студентів, які навчаються за програмою «Інтернет речей». Я, наприклад, з кафедри програмного забезпечення.
Але кістяк у нас — з «Інтернету речей», — уточнив Михайло Веселовський. — Плюс тепер ми вже на тому етапі, коли залучають дорослих програмістів та QA (Quality Assurance — фахівці, відповідальні за забезпечення якості продукту. — І.Г.), які підсилюють команди для того, щоб швидше розвивати проєкт.
Студенти — мої та їхні майбутні колеги. Хочемо виростити з них компетентних фахівців, підказати, що треба, а чого не треба для роботи. Максим у нас — один із генераторів ідей, який розширює можливості нашої аплікації. Один із тих, чий голос важить під час ухвалення рішень. Наш інвестор дуже дослухається до Максима.
Цікаво розробити повноцінне
— Чи цікаво застосовувати здобуті знання на практиці?
— Цікаво розробити повноцінний продукт, яким уже можна користуватися, — відповів Максим Горак.
— Що у проєкті Im2be корисного?
— Im2be — для того, щоб розвивати дітей, — запевнив Михайло Веселовський. — Щоб вони вчилися брати на себе відповідальність, вміли домовлятися з батьками. Наша програма дає змогу батькам ставити дітям завдання, за виконання яких ті одержують мотиваційні бали. Якщо, наприклад, батьки поставили за виконання завдання мало балів, дитина може спробувати заробити більше, щоб здобути якусь винагороду, наприклад покататися на картингах. Відповідно, це допомагає розвивати дітей. Бо, як зазначив наш інвестор Грегорі Геріс, діти зараз інертні — забагато часу проводять у телефонах, нічого іншого не хочуть. Через це виростають недолугими.
— Що вас привабило у проєкті Im2be?
— По-перше, можливість реалізувати знання, які здобув, — каже Максим Горак. — А по-друге, мені його тема дуже цікава й близька. Тому я є генератором цієї ідеї.
— А мені цікаво тому, що це студентський проєкт, — зауважив Михайло Веселовський. — Я в цій команді виконую роль операційного менеджера — відповідаю за контракти, бухгалтерію, юридичні питання та адміністративні справи. Роблю все, щоб розробникам було зручно. Мені цікаво спостерігати за тим, як студенти ростуть від першокурсника до фахівця, про якого не соромно сказати: «О, це мій колега, з яким я співпрацюю!».
Секрет успіху
— У чому секрет успіху проєктів?
— Насамперед важливо мати ментора, який скерує. Скаже: «Це не страшно — у тебе все вийде! Ось бери та роби! І воно тобі вдається. Просто треба спробувати й не боятися». І має бути цікава ідея — те, що реально подобається. Ми всі програмуємо, але ж можна створювати казино, а можна щось таке, що розвиває людей і поліпшує світ, — пояснив Максим Горак.
— А як розпочинався проєкт GrainMole?
— Систему для моніторингу зерна в елеваторах розпочинали розробляти зі мною теперішні магістри, — розповідає Михайло Веселовський. — Я був їхнім ментором. А наступного року долучилися на рік молодші студенти.
Спочатку планували розробити розумну систему для управління теплицями, яка б контролювала доступ повітря, температуру та підігрів. Але після того, як побачили в одній теплиці, що все це там уже є, переглянули попередню задумку й зосередилися на автоматичному моніторингу температури зерна. Тим, хто вже розчарувався у проєкті, запропонував вибрати один із варіантів — або віддати свою ідею студентам молодшого курсу, або об’єднатися з ними. Вони об’єдналися й уже чотири роки співпрацюють.
Інститути Політехніки між собою зазвичай не спілкуються, а студентським проєктам дуже допомогла б їхня співпраця. Наприклад, студент-програміст не мусить навчатися на маркетолога. Тому командам розробників потрібні ті, хто опановує цей фах, щоб вони приєдналися й допомагали.
У проєкті GrainMole була проблема з корпусом для датчика — методом проб і помилок самостійно її вирішили. Але ж у Політехніці є інститут, який може виконувати промислове проєктування корпусів і готує фахівців саме для цього. У мене взагалі глобальна ідея — щоб університети Львова об’єднувалися для вирішення проблем і допомагали один одному, аби щось зробити.
— Чи важливий матеріальний стимул для участі у проєкті?
— Звичайно. Студенти долучаються до проєктів і щоб здобути досвід, і щоб заробити. У нашому проєкті всі отримують зарплату. А ті проєкти, що не мають фінансування, зазвичай завершуються нічим. У нас був проєкт зі створення спеціального пристрою для запобігання булінгу в школах. Його можна було встановити у класі: він аналізував звуки і міг надсилати повідомлення до поліції, директора школи або батьків. Міністерство соціальної політики було зацікавлене цим проєктом, але через брак фінансування він наразі стоїть у нас на поличці.
— Чи допомагає участь у студентських проєктах випускникам працевлаштуватися?
— Особливо тим, хто вивчає ІТ. Їх не хочуть брати на роботу компанії, де штучний інтелект виконує роботу приблизно на тому самому рівні, що й студент. Завдяки участі в студентських проєктах можна приходити в компанію й заявляти, що маєш практичний досвід. Якщо ж нічого не робиш, то, коли вийдеш на ринок праці, тебе ніхто не візьме, бо всі хочуть, щоб ти вже щось знав.
Досвід у стартапі став ключовим для працевлаштування
Водночас CEO & Co-founder GrainMole, студентка четвертого курсу ІКТА Марія Машковська, розповіла:
— Ідея розумної системи моніторингу стану зерна виникла в нашого засновника Михайла Войтовича влітку 2021 року, коли він щодня, допомагаючи батькові в господарстві, вручну вимірював температуру зібраного зерна. Після вступу до університету на спеціальність «Системна інженерія (Інтернет речей)», де нас знайомили з розробленням стартапів і спонукали до їх розвитку, Михайло задумався над втіленням своєї ідеї в життя.
Спочатку команда розробників складалася з чотирьох студентів: Михайла, Юлії, Руслана та Іллі. Проте проєкт системи моніторингу зерна почали розвивати лише за рік під назвою GrainSense. Інша команда — Марія, Тарас, Ярина, Ігор і Наталія — працювала над проєктом AquaMole. Схожість ідей і наш ментор Михайло Веселовський об’єднали обидві команди у GrainMole.
Ми провели повний ребрендинг і налагодили всі внутрішні процеси в команді, тож працювати стало легше, і маємо чіткий план подальшого розвитку. За час реалізації GrainMole ми заручилися підтримкою багатьох людей, які вірять у нас, здобули кілька грантів на розробку за перемоги в стартап-конкурсах, що дуже допомагає в розвитку. Завдяки цьому ми впевнені, що наша робота має сенс.
Наразі домовляємося з потенційним клієнтом про тестування нашої системи в запорізькій компанії «Хлібодар». Також активно шукаємо спеціалістів із бізнес-права й інвесторів, щоб почати закріплюватися на українському ринку та запустити серійне виробництво.
Для більшості в команді досвід у стартапі став ключовим для здобуття бажаної роботи. Адже в нашому проєкті можна бути тим, ким хочеш, і шліфувати свої навички в комфортному для себе темпі.
Ми всього вчилися самостійно й досягли таких результатів завдяки командній роботі та вірі у проєкт. Мабуть, найцікавіше в розробленні стартапу — формування команди та командна взаємодія. Це також найважливіший етап, адже спочатку точно не знаєш, яку саме прогалину в команді можеш заповнити, проте маєш можливість спробувати себе в різних ролях.
У мене сталося так, що з embedded engineer (інженер вбудованих систем (пристроїв). — І.Г.) я перекваліфікувалася на бізнес-аналітикиню, і це стало для мене справжнім «просвітленням». Дуже надихає і відчутно заряджає енергією відвідування різних виставок, конкурсів, зустрічей, brainstorming, особливо коли у твій проєкт починають вірити й інші, і разом із командою ви продукуєте нові ідеї, шукаючи рішення.
