У Львові відбулося відкриття персональної виставки художниці Катерини Кузів – проєкту, який організатори та критики називають одним із найважливіших мистецьких висловлювань сьогодення. Експозиція стала спробою зібрати ті «крихти» та «острівці», які тримають людину в складні часи й дозволяють йти далі.
Катерина Кузів давно відома у львівському мистецькому середовищі як авторка, яка постійно дивує й не зупиняється у своїй творчості, викладачка кафедри візуального дизайну і мистецтва Інституту архітектури і дизайну Львівської політехніки. Як зазначив один із промовців, особливістю її таланту є те, що, засвоївши певні принципи впізнаваності власної мови творчості, вона не залишається в межах уже здобутого, а навпаки – шукає нові шляхи, іноді досить радикально коригуючи свої погляди на проблематику мистецтва.
Ця виставка стала особливою в доробку художниці. Відходячи від звичного для неї іконопису, Катерина Кузів звернулася до живопису, щоб показати побутові елементи, які тримають людину.
Як розповіла мисткиня, натхнення прийшло несподівано – після обстрілу, повернувшись додому, художниця дивилася, як світло падає на скриню, і думала про величезне коріння українського народного мистецтва.
Символічним став знайдений корінь дерева, який навів на роздуми про зміну форм – як деревина природна перетворюється на оброблену, подібно до того, як різьблені ангели зі старих костелів змінюють свою природу. Чи формуємося ми, переходячи від коріння до витвору мистецтва, чи навпаки – повертаємося до свого коріння?
Мистецтвознавці відзначають складність виставки для сприйняття. Глядач бачить звичну естетику творчості Катерини Кузів, але водночас – перефразування, пов’язані з її базовою освітою на монументальному живописі. Реалістичні речі й символічна парадигма переплітаються в єдиний комплекс, наповнений глибокими цінностями та відповідальністю художника перед часом, перед людиною й перед вищою силою.
Як підкреслив мистецтвознавець, дослідник, професор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців, роботи Катерини Кузів насичені символами, метафоричними та алегоричними елементами. Шахівниця відсилає до школи львівських митців ХХ століття, циркуль – до символу створення світу. Кожна робота пов’язана з іконографічними питаннями: формування – з іконою Різдва, наступні роботи – з розвитком та відштовхуванням від чогось.
Особливо важливим контекстом виставки стала тема протистояння маргіналізації високих культур. Як зазначали на відкритті, літні культури, що пов’язують нас від античності через Ренесанс до сучасності, в ХХ столітті зазнали деформації через сповзання на субкультури та деструктивні явища. У цьому процесі загубилася людина й фундаментальні чесноти – віра, любов, цінності.
Катерина Кузів всупереч обставинам культивує інший підхід, знаходячи сучасну мову для вираження своєї екзистенції, але залишається в полі елітарного мистецтва, пов’язаного зі стратегіями розвитку світової та української культури.
Серед робіт виставки особливо виділяється твір про непотрібність – те, що художниця називає відчуттям пекла. Це фрукти, які могли б приносити задоволення, могли б упасти в землю й дати нове життя, але вони знищені й заважають своєю присутністю. Ця метафора про марність і втрачені можливості резонує з переживаннями війни.
Організатори виставки створили простір, де можна довіритися й робити не те, що «ніби можна», а те, на що штовхає внутрішній імпульс.
Катерина Кузів висловила подяку всім, хто підтримував її, студентам, які дають свою радість життя.
Виставка покликана передати справжність життя. У складні часи художниця намагається зібрати ті основні крихти й острівці, які дозволяють триматися й іти далі, ділячись ними з глядачами та запрошуючи до спільного осмислення фундаментальних питань буття.
