17 жовтня 2025 року в Залі Юліана Захарієвича головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка» відбулася Діалогова платформа «Українська мова: нові контексти буття». Захід став інтелектуальним майданчиком дії, на якому мали змогу дискутувати освітяни, науковці, дипломати, політики, митці, представники діаспори й медіа з понад 20 країн світу, щоб окреслити нові контексти буття української мови в умовах війни, вимушеної міграції, глобалізації, цифровізації та деколонізації. Мета заходу полягала у формуванні системних відповідей на виклики, що стоять перед Україною у мовному вимірі та визначенні майбутнього української мови як національної та глобальної цінності.
Модераторкою заходу стала співробітниця Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК), авторка підручників з української мови Оксана Трумко.
З вітальним словом виступив проректор з інституційного розвитку професор Роман Корж, відзначивши роль МІОКу в поширенні української мови у світі:
— Для нас, політехніків, українська мова була, є і завжди буде пріоритетом. Мова — це не просто інструмент спілкування. Це наша ідентичність, наша історія, наш голос у світі. Ще в часи проголошення незалежності ми активно впроваджували українську мову у всі сфери навчання та діяльності нашої інституції. Як зазначив міністр закордонних справ Андрій Сибіга, українська мова — це майбутня мова країни-члена ЄС та фундаментальний елемент національної ідентичності.
Спеціальною гостею заходу стала Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Наталка Цмоць. Вона наголосила, що українська мова для неї рідна й дорога, адже саме нею спілкувалася в родині. Пані Наталка поділилась особистими спогадами про співпрацю з університетом ще 30 років тому, коли брала участь у студентських археологічних проєктах.
З відеозверненням перед учасниками заходу виступив президент Світового Конґресу Українців Павло Ґрод, який закликав до розвитку українських шкіл і молодіжних організацій за кордоном, щоб українська молодь у світі не лише говорила рідною мовою, а й формувала спільноти довкола неї:
— Передусім хочу подякувати і відзначити роботу МІОКу. Світовий Конґрес Українців високо цінує вашу діяльність. Ви не просто досліджуєте мовні процеси, а створюєте простір для розмови, партнерства та спільної дії. Саме такі ініціативи допомагають не лише говорити українською, а й мислити, творити, будувати світ українською. Сьогодні ми зібралися тут, щоб разом, як лідери, активісти, освітяни, батьки, подумати і спланувати, як зробити так, щоб українська мова швидко розвивалась і ширилася не лише в Україні, а й по всьому світу. Як зробити так, щоб десятки мільйонів українців цінували й хотіли користуватися українською мовою щодня? Мова — це не просто засіб спілкування. Це наш зв’язок, наша ідентичність і наша сила. Це серце України, її безпека та майбутнє. Мова має стати ключовим фактором у відбудові України. Вона зробить Україну сильною, захищеною, а світову українську спільноту єдиною і близькою до України. Ця конференція — шанс для нас зібратися, обговорити та розбудувати конкретні плани, як зробити українську мову ще більш популярною, сучасною і потрібною для кожного українця, де б вони не жили.
Ірина Ключковська, директорка МІОКу, почесна професорка Львівської політехніки, у своєму виступі наголосила, що нинішня подія є черговим етапом багаторічної праці інституту над розбудовою комунікаційних платформ і популяризацією української мови у світі. Вона пригадала створення порталу «Український освітній Всесвіт» та навчальних матеріалів з української мови як іноземної, зауваживши, що ця діяльність тривала понад двадцять років і часто відбувалася всупереч нерозумінню з боку різних інституцій. Пані Ірина акцентувала увагу, що потреба у вивченні української мови сьогодні зростає як серед іноземців, так і серед нових поколінь українців, народжених за кордоном. Вона зазначила, що держава має бути готовою запропонувати якісний навчальний контент і підтримувати тих, хто працює на поширення української мови у світі. Промовниця завершила виступ символічним жестом — показала брошку у формі буревісника на згадку про художницю-шістдесятницю Аллу Горську, яку знищив радянський режим за її відданість українській культурі та свободі творчості.
Упродовж панельної дискусії «Українська мова: нові контексти буття» учасники обговорювали формування цілісного бачення мовної політики, яка відповідає сучасним глобальним і національним викликам, а також питання зміцнення позицій української мови в різних сферах суспільного життя як в Україні, так і поза її межами. Модераторка Оксана Трумко представила учасників:
- Володимир Шейко, генеральний директор Українського інституту;
- Рінна Куллаа, професорка Університету Тампере, Фінляндія;
- Марина Гримич, письменниця, директорка видавництва «Дуліби»;
- Ігор Горків, голова Перемиського відділу «Об’єднання українців у Польщі» та керівник Українського Народного дому в Перемишлі (Польща);
- Ірина Ключковська, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».
Відповідаючи на запитання про сучасні мовні реалії, Ірина Ключковська наголосила, що сьогодні українська мова перебуває у стані поступу. Зміни в державній політиці, ухвалення мовного законодавства та поява інституту Уповноваженого з питань державної мови стали важливими кроками вперед. Водночас вона зауважила, що цей поступ має стати системним і послідовним, щоб не перетворитися на відступ. Почесна професорка виокремила кілька нових контекстів буття української мови:
- Геополітичний контекст — мова як чинник державної суб’єктності та опору імперській політиці.
- Міграційний контекст — утвердження української мови в діаспорі, формування україномовних середовищ серед нових мігрантів.
- Освітній контекст — розвиток української мови як іноземної, що потребує нових підходів до навчання і формування розуміння України як культурної та ціннісної парадигми.
- Цифровий контекст — інтеграція української мови в медіа, технології, онлайн-платформи та штучний інтелект.
- Культурний контекст — мова як інструмент міжнародної репрезентації українського мистецтва та культурної дипломатії.
У доповіді також звернено увагу на появу нових україномовних спільнот за кордоном, збільшення кількості суботніх шкіл і розвиток українознавчих студій у закордонних університетах. На думку доповідачки, успіх мовної політики залежить не лише від держави, а й від кожного громадянина. Пані Ірина закликала студентів, які беруть участь у міжнародних програмах, залишатися носіями української мови та культури за межами країни та робити все можливе для її популяризації:
— Нові контексти буття української мови — це контексти видимості, суб’єктності, гідності та свободи. Українська — це мова майбутнього, вона повинна звучати у світі, бо це є мова свободи, гідності й діалогу.
Олена Івановська, Уповноважена із захисту державної мови, у своєму виступі, відповідаючи на запитання про державну мовну політику та виклики, пов’язані з поширенням російськомовного контенту, зазначила, що нині Україна потребує не лише контролю, а й оновлення підходів у мовній сфері. Вона поінформувала, що при парламентському Комітеті з гуманітарної політики працює робоча група, яка готує зміни до Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» з метою підвищення його ефективності. Ораторка зауважила, що інституція Уповноваженої має не лише контрольну, а й дорадчу функцію, спрямовану на вдосконалення законодавства та утвердження української мови в усіх сферах. Олена Івановська підкреслила потребу в послідовній, системній і навіть «наступальній» мовній політиці, здатній протидіяти викликам часу — передусім російськомовному контенту в інформаційному просторі. Окрему увагу надала питанню мовного середовища дітей. За її словами, мовні навички формуються до семирічного віку, тому важливо, щоб діти з родин, де спілкуються іншими мовами, мали достатній доступ до українського контенту вже в дитячому садку. Вона наголосила, що лише гасел про важливість державної мови недостатньо — потрібні конкретні дії, просвітницька робота з батьками та створення якісного україномовного середовища.
Модераторка поставила Володимирові Шейку, генеральному директорові Українського інституту, запитання про те, які проєкти інститут нині реалізує для поширення української мови у світі та які нові напрями з’явилися протягом останнього року. У своїй відповіді Шейко зазначив, що українська мова входить до стратегічних пріоритетів Українського інституту на найближчі п’ять років. Мова є невіддільною складовою академічних програм розвитку україністики в університетах за кордоном. Серед ключових ініціатив він назвав створення глобальної коаліції українських студій, заснованої під патронатом Олени Зеленської. До неї вже приєдналися майже двадцять провідних університетів світу, а в перспективі мережа має охопити близько ста закладів. Її мета — розвивати українознавчі дисципліни та остаточно відокремити україністику від русистики у світовому академічному просторі. Окремо пан Шейко наголосив на розвитку викладання української мови як іноземної та створенні системи сертифікації знань із державними сертифікатами. Це, за його словами, стане важливим елементом у контексті повоєнного відновлення України та зростання міжнародної присутності іноземних фахівців. Він також зауважив, що інтерес до української мови, який різко зріс після початку повномасштабного вторгнення, поступово стабілізується. Тож у майбутньому українська мова має посісти конкурентну позицію на світовому освітньому ринку, що потребує нових досліджень, навчальних програм і злагодженої співпраці державних та недержавних інституцій.
Під час дискусії модераторка звернулася до Рінни Куллаа, професорки Університету Тампере у Фінляндії, із запитанням про значення участі університету в Глобальній коаліції українських студій та перспективи розвитку цього проєкту. У своїй відповіді пані Куллаа зазначила, що членство в коаліції забезпечило університету та їй особисто офіційну підтримку з боку адміністрації й держави для продовження викладання української історії. В умовах економічної рецесії у Фінляндії це стало важливим гарантом стабільності програми, яка успішно діє вже кілька років. Вона визнала, що української мови поки що не викладають в Університеті Тампере, однак після створення коаліції її почали викладати у двох інших фінських університетах, що є суттєвим кроком уперед. За її словами, на курси з історії України в Тампере нині великий попит — вони вчетверо популярніші за інші історичні дисципліни, і навіть студенти з Гельсінкі приїжджають двічі на тиждень, щоб їх відвідувати.
Промовниця розповіла, що викладання історії України у Фінляндії нерідко супроводжується дискусіями — особливо серед студентів, які раніше вивчали російську історію. Проте вона вважає це ознакою здорового академічного процесу, адже саме через такі дискусії формується нове, більш об’єктивне розуміння минулого. На її думку, успіх українських студій у світі залежить від відданих викладачів, які готові системно розвивати цей напрям, навіть попри опір і труднощі. Коаліція, за її словами, стала тим середовищем, яке забезпечує не лише інституційну підтримку, а й відчуття єдності та спільної місії.
Марина Гримич — письменниця, антропологиня, дослідниця української діаспори, директорка видавництва «Дуліби» — у відповідь на запитання про те, наскільки українці за кордоном зберегли мову та передали її наступним поколінням у контексті глобалізації й асиміляції, окреслила, що ключем до збереження української мови в діаспорі є ентузіазм і мотивація. За її словами, саме завдяки особистій ініціативі та переконанню багатьох учителів і батьків вдається підтримувати українські школи й культурні осередки у країнах проживання. Прикладом вона назвала створену в Лівані українську школу імені Агатангела Кримського, де навчалися діти з ліванських і сирійських родин. Поки існувала мотивація вступати до українських університетів, школа активно розвивалася; коли ж ця мотивація зменшилася, залишилися тільки справжні ентузіасти. Спікерка наголосила, що мотивація може мати різні форми — від прагнення здобути освіту в Україні до бажання бути частиною української спільноти за кордоном. Без цих чинників, за її словами, навіть найкращі підручники й фінансова підтримка не гарантують результату:
— Як практик, я можу сказати: у популяризації української мови, поширенні освіти та вивченні української мови у світі вирішальне значення мають дві прості речі — ентузіазм і мотивація. Без них, без щирої ініціативи людей, які діють з переконання, багато що просто не працює. Мотивація — це величезна справа. Вона може бути різною: хтось прагне працювати з українською мовою як перекладач, хтось готує дітей до повернення в Україну, а хтось хоче, щоб вони були частиною української спільноти — наприклад, у пластових таборах. Причин може бути багато, але мотивація має бути завжди. Зараз є чудові підручники й навіть фінансова підтримка, але без двох ключових речей — мотивації та ентузіазму — усе працює набагато гірше.
У другій частині виступу дослідниця звернула увагу на мовну спадщину старої еміграції, зокрема українців у Канаді та Бразилії, які сформували власні діалектні варіанти. Вона закликала створити корпус усної говірки української діаспори, адже ці мовні форми не суржик, а важливий історичний пласт української мови, що заслуговує на наукову фіксацію та збереження.
До дискусії в онлайн-форматі долучився Роман Данилишин, очільник товариства «Просвіта» в Аргентині. Він подякував організаторам за можливість участі й розповів про діяльність громади, яка вже понад одинадцять років співпрацює з МІОК. Данилишин зазначив, що нині в аргентинських школах зростає інтерес до української мови, зокрема серед місцевого населення, а не лише серед нащадків українських емігрантів. За його словами, нещодавно підписано договір з одним із престижних університетів Аргентини для викладання української мови аргентинцям поза межами громади. Він наголосив, що українська мова для діаспори — це «зброя і сила», яка допомагає об’єднувати громади Латинської Америки: від Аргентини й Бразилії до Перу, Венесуели, Колумбії та Чилі.
Ігор Горків — голова Перемиського відділу «Об’єднання українців у Польщі» та керівник Українського Народного дому в Перемишлі — відповідаючи на запитання про роль української мови в діяльності Українського Народного дому в Перемишлі, розповів про багаторічну історію установи та сучасну роботу громади. Як керівник одного з найстаріших українських осередків поза Україною — будинок зведено 1904 року коштом громади — він наголосив, що українська є основною мовою внутрішньої комунікації Народного дому, а назовні активно використовують також польську, щоб бути зрозумілими місцевим мешканцям. Переважна більшість подій має синхронний переклад. Серед основних напрямів роботи — мовні заняття для дітей і дорослих, а також українські суботні школи в Перемишлі та Ярославі, де після 2022 року кількість учнів зросла майже вдвічі. Окремо пан Горків окреслив правову проблему: у польських школах українську як рідну держава фінансує лише для польських громадян українського походження, тоді як діти-громадяни України формально не можуть відвідувати такі заняття. Це, за його словами, потребує системного вирішення, адже безпосередньо впливає на збереження мовної ідентичності нових поколінь українців у Польщі.
Відповідаючи на запитання про те, чи можна сьогодні говорити про українську мову як інструмент «м’якої сили», спрямований на просування інтересів України у світі, Володимир Шейко зауважив, що зниження емоційного інтересу до України після перших років війни — природне явище, однак загальний рівень зацікавлення українською мовою залишається стабільним. За його словами, статистика платформ для вивчення мов свідчить: попит на українську мову закріпився на сталому рівні, що вказує на незворотні зміни у ставленні міжнародної спільноти. Українська, наголосив він, є водночас інструментом ідентичності та символічної присутності України у світі. Пан Шейко також підкреслив важливість просування ідеї визнання української як 25-ї офіційної мови Європейського Союзу та відзначив роль україномовних аудіогідів у музеях світу, створених під патронатом Олени Зеленської, як елементів культурної дипломатії.
Після цього модераторка звернулася до професорки Куллаа із запитанням про боротьбу з російською дезінформацією в академічному середовищі Європи. У своїй відповіді дослідниця зазначила, що у Фінляндії ситуація відрізняється від багатьох інших європейських країн: навіть пересічні громадяни розуміють, що Україна не є Росією, а українці — це європейський народ із власною історією. Вона зауважила, що в її країні ключові громадські діячі добре знають Україну та українську мову, а це допомагає підтримувати об’єктивне сприйняття подій і протидіяти російським наративам.
Розмірковуючи над тим, як українці за кордоном можуть стати не лише матеріальною підтримкою України, а й силою, що працює на мовному та культурному фронті, Ігор Горків зробив акцент на ситуації в Польщі. Він визнав, що мовно-культурний простір не існує поза політичним контекстом, і зазначив, що в Польщі поширюються страхи щодо «українізації», які значною мірою підживлюються російською дезінформацією. Ці наративи, хоч і здавалися спершу маргінальними, поступово вплинули на громадську думку. За словами пана Горківа, Польща фактично програє в інформаційному полі, а тому завдання українців — будувати комунікацію так, щоб не викликати в суспільства відчуття загрози, але водночас поширювати українську культуру та мову. З цією метою в Перемишлі проводять відкриті майстер-класи для мешканців міста, які ведуть україномовні викладачі. Доповідач також звернув увагу на потребу різної мотивації для різних аудиторій. Зокрема, під час зустрічей зі студентами він радить полякам вивчати українську як мову майбутнього: вона стане потрібною для співпраці з Україною у процесі відбудови. Попри втому європейських суспільств від війни, Ігор Горків переконаний, що потрібно діяти системно й послідовно, використовуючи всі можливі канали культурного впливу. Як позитивний приклад він назвав ініціативу посольства України, завдяки якій у польських школах дозволено вивчати українську мову як іноземну, що відкриває нові можливості для її популяризації:
— Коли наприкінці 2022 року в Польщі з’явилися перші коментарі на кшталт «стоп українізації Польщі», було очевидно, що це російські вкиди. Їх було небагато, і спершу всі сприймали це як щось абсолютно безглузде, навіть ідіотське — вибачте за вислів. Але цей російський мовний, а радше ментальний штурм дав свої результати: поляки значною мірою бояться українізації Польщі. Як із цим боротися — не знаю. Але в одному ми впевнені на сто відсотків: Польща програє в інформаційній війні. Питання лише в тому, як формувати українську культуру й мову так, щоб у наших сусідів не виникало відчуття загрози, ніби в польських домах культури основною стане українська мова. Це абсурд, але з цим абсурдом треба боротися. Водночас маємо усвідомлювати, що вже видно: у 2025 році до Польщі повертаються концерти російських артистів. Тобто коли немає можливості організувати концерт українських митців, їхнє місце посідає російський контент. Це серйозна проблема. Ми думаємо разом із польськими колегами, як цьому протидіяти. Ситуація складна — це як грати в шахи, коли з другого боку сидить гравець, який не грає в шахи.
У процесі обговорення значення збереження кримськотатарської мови Марина Гримич наголосила, що це питання для неї особисто болюче, оскільки її батько був перекладачем із тюркських мов, зокрема з кримськотатарської. Вона зазначила, що попри певні досягнення — перехід кримських татар на латиницю у 2021 році, ухвалення правопису в 2025-му, створення Національного корпусу кримськотатарської мови — проблема збереження кримськотатарської залишається надзвичайно гострою. Особливо це стосується усної традиції, адже багато діалектів — степовий, бахчисарайський, південнобережний — поступово зникають разом із носіями старшого покоління.
— Треба розуміти, що кримські татари втратили багато у сфері усної мови. До депортації існували різні говірки — степова, бахчисарайська, південнобережна — настільки різні, що носії іноді не розуміли одне одного. Тепер зусилля зосереджено на літературній мові, аби принаймні її зберегти. У Криму родини часто переходять на російську, в Україні — на українську. Тому мова поступово зникає зі щоденного вжитку.
Марина Гримич запропонувала ініціювати створення корпусу усної кримськотатарської мови — записати інтерв’ю з носіями, зафіксувати живе мовлення, фольклор, побут і культуру. Вона наголосила, що кримські татари, повертаючись додому, повинні мати змогу говорити своєю мовою. Наприкінці промовниця нагадала, що ініціативу можна реалізувати в межах програми ЮНЕСКО зі збереження мов, що зникають (2023–2033), і закликала інституції долучатися до цього процесу.
Роксоляна Рахлецька, директорка української школи «Сонце в долонях» у Німеччині, зазначила, що після кількох років активної підтримки української мови за кордоном настав час, щоб сама держава Україна системно долучалася до цього процесу. Вона зауважила, що фінансування курсів української мови в Німеччині скорочується, тоді як інші держави підтримують свої мови. Тому потрібні міждержавні угоди та дипломатичні ініціативи, які б закріпили статус української мови за кордоном. Особливу увагу пані Рахлецька звернула на проблему недоступності іспитів і сертифікатів з української мови, зокрема рівня С1, а також на брак сучасних підручників і навчальних матеріалів для дітей, що виросли в діаспорі й фактично вивчають українську як іноземну. Вона також підкреслила важливість підтримки україністики в університетах та закликала як державу, так і меценатів створювати фонди для підтримки викладачів, дослідників і культурних ініціатив за кордоном:
— Якщо в Україні за державний кошт викладають німецьку, англійську, французьку та інші мови, логічно вимагати взаємності: ми фінансуємо вивчення ваших мов, а ви — української. Це питання до дипломатів і наших законотворців. Дуже важливо, щоб курси української мови, а особливо іспити й сертифікати, були доступні всюди і для всіх. Зараз це виглядає як космічні технології — простіше, напевно, злітати в космос, ніж скласти іспит рівня C1.
Доктор юридичних наук, професор Львівського торговельно-економічного університету Андрій Медвідь наголосив на важливості державної підтримки українців, які виїхали за кордон, і потребі заохочення їх до повернення в Україну, адже тривале перебування за межами Батьківщини неминуче веде до асиміляції. Він зазначив, що мова є відображенням світогляду народу та формою боротьби за незалежність. На його переконання, поширення української мови нерозривно пов’язане з розвитком культури — що більше української культури у світі, то міцніше утверджуються мова та національна ідентичність:
— Мова — це світосприйняття. Коли ми спілкуємось українською, ми поширюємо бачення світу українського народу — його боротьбу за незалежність, волю й патріотизм. Мова — це завжди зброя: де є українська мова, там є українська душа. Вона нерозривна з культурою, тому маємо поширювати її як частину культури, як можливість для розвитку й самореалізації. Чим більше буде української культури у світі, тим більше буде мови — і тим більше буде нас.
Представниця української громади в Туреччині Віта Михайлова поділилася досвідом роботи українців в Анталії, які активно зберігають і популяризують рідну мову та культуру. На жаль, чимало українців, які переїхали до Туреччини, розмовляють російською навіть у родинах. Особливо болісно, за її словами, чути, як діти після занять у суботній українській школі знову переходять на російську в спілкуванні з батьками. Михайлова розповіла, що в Анталії відкрито парк української культури, який став осередком для проведення пам’ятних і мистецьких подій українською мовою. Вона наголосила, що громада прагне зробити так, щоб українська мова звучала постійно — у побуті, освіті, публічному просторі, а діти, народжені в Туреччині, думали й мислили українською. Михайлова завершила свій виступ словами вдячності за підтримку та розуміння, зауваживши, що збереження мови — це спільна справа громади, вчителів і родин, адже саме мова є тим, що поєднує українців у будь-якій точці світу.
У підсумковому слові Ірина Ключковська подякувала всім учасникам конференції — доповідачам з України та закордону, студентам, науковцям і представникам освітніх установ. Вона наголосила, що саме завдяки таким ініціативним людям відбувається поступ у справі популяризації української мови та культури. Професорка звернула увагу на значення діяльності Українського інституту, який формує імідж України за кордоном, і підкреслила важливість проєктів, спрямованих на просування української мови як іноземної. Зокрема, вона відзначила внесок Роксоляни Рахлецької, яка запровадила викладання української мови в німецьких школах. Це, за її словами, приклад того, як одна людина може ефективно просувати український інтерес у світі. Окремо підкреслено, що збереження української ідентичності та мови потребує системної фінансової підтримки, оскільки міжнародні партнери частіше інвестують в інтеграційні програми, а не в культурно-національні ініціативи.
Модераторка Оксана Трумко завершила подію висновком про потребу спільних зусиль держави, освітніх інституцій і громади для того, щоб українська мова залишалася мовою культури, освіти та щоденного спілкування. Учасники погодилися, що мова є не лише інструментом комунікації, а й засобом самоідентифікації та духовної стійкості українців.
