Анастасія Чеботар родом із Миколаєва, проте вже шостий рік живе, вчиться та працює у Львові. Сьогодні вона — студентка кафедри органічної хімії Інституту хімії та хімічних технологій Львівської політехніки, навчається за освітньою програмою «Хімічні технології харчових добавок та косметичних засобів» і є дворазовою стипендіаткою Президента України. Цю відзнаку вона здобула завдяки своїм високим академічним досягненням, науковій активності та участі в міжнародних стажуваннях і конференціях.
Її шлях до науки не був прямим. У минулому Анастасія — професійна спортсменка, яка вісім років присвятила шосейному велоспорту і планувала пов’язати своє життя зі спортивною кар’єрою. Проте серйозна травма змусила переглянути пріоритети й почати все з чистого аркуша. Наука стала новим захопленням, яке з часом перетворилося на справжню пристрасть — лабораторні дослідження захоплюють її не менше, ніж колись велосипедні перегони.
У вільний час Анастасія обирає спокійніші заняття: читає наукову фантастику, переглядає фільми та стежить за новинами у світі спорту. Це допомагає відновлювати сили після інтенсивної навчальної та наукової роботи.
— Якщо говорити про Львівську політехніку та навчання в ній — чому ви обрали саме цей заклад для здобуття вищої освіти? Що стало вирішальним у цьому виборі?
— Як я вже колись казала, ніколи не уявляла себе студенткою технічного вишу, тим паче — одного з провідних університетів України, як-от Національний університет «Львівська політехніка». Але життя склалося так, що після завершення спортивної кар’єри переді мною постало питання, що ж робити далі? Навчаючись у Миколаївському вищому училищі фізичної культури, я не раз чула від учителів, що не кожен залишиться у професійному спорті, тож варто серйозно ставитися й до навчання. Ці слова тоді не здавалися важливими, але згодом вони набули для мене глибшого сенсу. Мене завжди цікавили природничі та точні науки, особливо хімія. У якийсь момент я навіть мріяла стати судмедексперткою. Це був мій ідеал професії — поєднання медицини, аналітики та важливої соціальної ролі. Я планувала вступати до медичного вишу, але усвідомлювала, що це складний і конкурентний шлях. Саме тому Львівська політехніка стала для мене другим пріоритетом, але дуже усвідомленим — з метою здобути ґрунтовні знання з хімії та суміжних дисциплін, які можуть допомогти мені у майбутньому під час повторної спроби вступу до медичного університету.
— Що вас привабило у спеціальності «Хімічні технології харчових добавок та косметичних засобів»?
— Ця спеціальність привабила мене своєю прикладною спрямованістю та актуальністю. Я обрала цей фах, оскільки розумію важливість хімічних технологій для розвитку промисловості й медицини. У майбутньому хотіла б працювати в цій галузі, розробляючи нові методи синтезу хімічних продуктів для промисловості, науки та медицини. На відміну від багатьох інших галузей хімії, харчове виробництво в Україні є досить розвиненим. Спеціальність передбачає створення харчових добавок, як-от антиоксиданти, загущувачі, ароматизатори, барвники, які поліпшують технологічні властивості продуктів харчування та косметичних засобів, надаючи їм кращої якості й функціональності. Крім того, навчаючись за цією освітньою програмою, я ще на початку другого курсу була залучена до синтезу спеціальних гідрогелів на основі ненасичених похідних декстранів. Відколи я вступила, моє бачення майбутнього цілком змінилося — я знайшла своє місце в науці.
— Як змінилося ваше уявлення про навчання у Політехніці від першого курсу до магістратури?
— Уявлення про навчання у Політехніці змінилося в мене кардинально. Спочатку це стало справжнім шоком, адже я прийшла сюди не зі звичайної школи, а зі спортивного училища, де основний акцент робили на заняттях спортом, а навчальне навантаження було мінімальним. Якщо у звичайних школах учні мали по сім-вісім уроків на день, то в мене було лише п’ять. До того ж більшу частину матеріалу доводилось опановувати самостійно, оскільки я часто перебувала на змаганнях чи тренувальних зборах, через що мала звільнення від занять. Тому перший семестр у Політехніці був надзвичайно складний — навчальне навантаження зросло в кілька разів, і мені довелося докласти максимум зусиль, щоб адаптуватися. Увесь перший курс я практично не відходила від робочого стола: багато вчилася, надолужувала шкільні прогалини, звикала до обсягу роботи та темпу навчання. Згодом я втягнулася, здобула відповідні базові знання, і навчання стало набагато легшим. Уже в першому семестрі другого курсу мені вдалося піднятися з 20-го на 1-ше місце в рейтингу академічної успішності, яке я зберігаю за собою й досі.
— Які можливості (академічні, наукові, практичні) відкрила для вас саме ця кафедра й освітня програма?
— Загалом кафедра органічної хімії та ОП «Хімічні технології харчових добавок та косметичних засобів» надають дуже багато можливостей, зокрема проходження виробничої практики на підприємствах хімічної, харчової та парфумерно-косметичної промисловості України. Кафедра має угоди про проходження практики також з американськими, німецькими та польськими університетами. Після завершення навчання випускники можуть працювати як в Україні, так і за кордоном — на підприємствах хімічної, харчової та косметичної промисловості, у контролюючих органах, лабораторіях, науково-дослідних установах тощо.
Мені кафедра забезпечує багато наукових можливостей, адже протягом останніх трьох років моя наукова робота присвячена синтезу мономерів на основі рослинних олій для створення полімерних щіток із температуро-індукованими переходами, якою керує професор кафедри органічної хімії Юрій Стецишин. А оскільки я активно веду наукову роботу, то також маю змогу періодично проходити стажування та брати участь у різних наукових конференціях — як українських, так і міжнародних.
— Можете розказати більше про здобуття академічної стипендії Президента України? Як ви дізналися про цю можливість?
— Про можливість здобути академічну стипендію Президента України я знала вже давно. Цю стипендію призначають двічі на рік — після оголошення результатів осінньої та літньої сесій. Обов’язковою умовою участі в конкурсі є не лише високі показники академічної успішності, а й активна наукова діяльність. Відбір кандидатів проходить у кілька етапів: спочатку кандидатуру розглядають на кафедрі, потім — на рівні інституту, і лише після цього університет подає свої рекомендації до Міністерства освіти і науки України. Я подавалася на цю стипендію тричі — вперше на третьому курсі бакалаврату. Тоді в мене було ще небагато наукових досягнень і публікацій, тому здобути стипендію не вдалося. Проте цей досвід став для мене потужною мотивацією активно розвиватися в науковій сфері, брати участь у конференціях, публікувати результати досліджень і вдосконалювати свої знання. Завдяки наполегливій праці під час навчання в магістратурі мені вдалося стати стипендіаткою Президента України вже вдруге.
Здобуття стипендії Президента України стало для мене великою честю та визнанням моєї праці. Ця стипендія є однією з найпрестижніших форм підтримки студентів, тому конкуренція завжди дуже висока. Для мене цей результат — насамперед відображення щоденної праці, самодисципліни, мотивації та постійного прагнення не зупинятися на досягнутому. Це не лише відзнака минулих успіхів, а й потужний стимул рухатися вперед, розвиватися в науковому напрямі та гідно представляти свій університет як в Україні, так і за її межами.
— Розкажіть про свої академічні та наукові здобутки. У яких конференціях ви брали участь, які роботи представляли? Які теми зазвичай обираєте?
— Під час навчання на бакалавраті я працювала над синтезом спеціальних гідрогелів на основі ненасичених похідних декстранів під керівництвом професора Володимира Дончака. Результати цих досліджень представила на 80-й Студентській науково-технічній конференції в секції «Хімія та хімічні технології», де посіла перше місце та була нагороджена дипломом Національного університету «Львівська політехніка».
Мій науковий досвід значною мірою став можливим завдяки стипендії Королеви Ядвіги, яку я здобула в межах престижної програми підтримки молодих науковців. Під час двомісячного стажування я працювала над створенням прищеплених полімерних щіток із мономерів на основі рицинової олії. Результати досліджень опубліковані у високорейтинговому журналі Chemical Engineering Journal з імпакт-фактором 13,4.
Крім того, я пройшла літнє стажування на кафедрі молекулярної та міжфазної біофізики Ягеллонського університету (Краків, Польща) за програмою «Letnie Praktyki Studenckie w Instytucie Fizyki UJ im. M. Smoluchowskiego», а також у межах програми «DESY Summer Student Programme 2025» — в одному з провідних наукових центрів світу, а саме в Німецькому електронному синхротроні (DESY), що розташований у Гамбурзі. DESY входить до складу Асоціації Гельмгольца та спеціалізується на дослідженнях у галузі фізики частинок, фотонної науки, астрофізики й розробленні прискорювачів.
Як я вже казала, моя наукова діяльність зосереджена на дослідженні мономерів, синтезованих на основі рослинних олій, з метою створення полімерних щіток із температуро-індукованими переходами. Це перспективний напрям у сфері функціональних матеріалів, зокрема для біомедичних застосувань. Як показали результати досліджень, ці принципово нові матеріали мають подвійні температуро- та рН-чутливі властивості у діапазоні фізіологічних температур. Включення до складу полімерних щіток мономерів на основі природної сировини є перспективною альтернативою синтетичним полімерам завдяки їхній структурній подібності до компонентів позаклітинного матриксу. Це дає змогу створювати специфічні субстрати для культивування клітин і формування тканинних листів, оскільки такі матеріали виявляють контрольовану біодеградабельність і виняткову біосумісність. Крім того, вони демонструють посилену взаємодію з різними біомолекулами, що робить їх придатними для біомедичних застосувань і регенеративної медицини.
Результати своїх досліджень я неодноразово представляла на міжнародних наукових конференціях як в Україні (5th International Scientific Conference «Advanced Polymeric Materials and Technologies», 12th International Scientific-Technical Conference «Advance in Petroleum and Gas Industry and Petrochemistry», International Scientific Conference «Modern Achievements in Food, Organic and Polymer Chemistry», Conference with International Participation «Chemistry, Physics and Technology of Surface», Наукова конференція з міжнародною участю «Ліпатівські читання–2025», 5th International Scientific Conference «Chemical Technology and Engineering»), так і за кордоном, зокрема на 31st edition of PolyChar World Forum on Advanced Materials в Університеті Монса (Бельгія).
— З якими труднощами ви стикалися та як їх долали?
— У процесі навчання та наукової діяльності я стикалася з різними труднощами, зокрема з високим навчальним навантаженням, потребою поєднувати експериментальну роботу з підготовкою публікацій та до конференцій, а також з адаптацією до нових міжнародних середовищ під час стажувань. Крім того, мені доводиться поєднувати наукову діяльність і навчання зі звичайною роботою, що потребує ще більшої самодисципліни, організованості й ефективного тайм-менеджменту. Щоб долати ці виклики, я навчилася раціонально планувати свій час, визначати пріоритети та системно підходити до вирішення завдань. Велику роль у подоланні труднощів відіграли підтримка наукових керівників і колег, а також власна наполегливість, цілеспрямованість і бажання постійно розвиватися. Завдяки цьому мені вдавалось успішно поєднувати навчання, роботу та наукову діяльність, досягати високих результатів і здобувати цінний міжнародний досвід, який є невіддільною частиною мого професійного становлення.
— Які виклики, на вашу думку, постають перед молодими науковцями в Україні сьогодні?
— Сьогодні молоді науковці в Україні стикаються з низкою серйозних викликів, які впливають на їхній професійний розвиток і ефективність досліджень. Одним із головних є обмежене фінансування науки, що ускладнює проведення експериментів, закупівлю реактивів і обладнання та участь у міжнародних проєктах. До цього додається брак сучасної наукової інфраструктури — не всі університети мають відповідні лабораторії та обладнання для проведення досліджень на належному рівні. Вагомим бар’єром залишається й надмірна бюрократія, яка уповільнює процес реалізації грантів, публікацій чи придбання реактивів, відриваючи науковців від власне дослідницької роботи.
Ще одним викликом є відтік молодих талантів за кордон, зумовлений кращими умовами праці, доступом до передових технологій і вищою оплатою. Водночас для багатьох молодих науковців в Україні актуальними залишаються питання поєднання наукової діяльності з навчанням або роботою, що потребує високого рівня самоорганізації та вміння розставляти пріоритети. Крім того, сучасна наука стає дедалі більш міждисциплінарною, тому молоді дослідники повинні не лише поглиблювати знання у своїй галузі, а й розвивати навички комунікації, командної роботи та міжнародного співробітництва.
Попри всі труднощі, українські молоді науковці демонструють надзвичайну стійкість, креативність і прагнення до розвитку. Вони активно шукають можливості для стажувань, участі у міжнародних проєктах, грантах і конференціях, що допомагає долати наявні обмеження та інтегрувати українську науку у світовий науковий простір.
— Можете розповісти про вашу співпрацю з науковим керівником: яку роль відіграє його підтримка у вашому професійному розвитку?
— На початку другого курсу я почала вести наукову роботу в лабораторії під керівництвом професора Володимира Дончака. Саме завдяки цій людині я опанувала основи лабораторної роботи, навчилася правильно збирати, обробляти й аналізувати наукову інформацію, а також уперше спробувала свої сили на конференціях і наукових конкурсах. Цей досвід став фундаментом мого подальшого професійного розвитку. Крім того, за сприяння професора Дончака я маю можливість співпрацювати з науково-дослідною групою професора Андрія Воронова з кафедри покриттів та полімерних матеріалів Державного університету Північної Дакоти (США), що дало мені змогу долучитися до міжнародних досліджень у галузі полімерних матеріалів.
Згодом, змінюючи тематику досліджень, моїм науковим керівником став професор Юрій Стецишин. Його роль у моєму професійному становленні є надзвичайно важливою. Під його керівництвом я не лише поглибила свої знання в галузі полімерної хімії та біофізики, а й навчилася системного підходу до наукових досліджень — від формулювання гіпотези до аналітичного опрацювання результатів та їх представлення в наукових публікаціях.
Професор Стецишин завжди підтримує мої ініціативи, заохочує до наукових дискусій і допомагає розвивати критичне мислення, що є особливо цінним для молодого дослідника. Він уважно стежить за моїм прогресом, радить, як краще структурувати експериментальну роботу, готує до участі в конференціях і допомагає формулювати ідеї для нових проєктів. Завдяки його наставництву я навчилася не боятися складних завдань, відповідально підходити до кожного етапу дослідження та впевнено презентувати свої результати.
Крім того, професор Стецишин активно допомагає мені знаходити можливості для міжнародної співпраці й наукового розвитку. Саме завдяки його рекомендаціям і підтримці я долучилася до науково-дослідної групи професора Анджея Будковського на кафедрі молекулярної та міжфазної біофізики Яґеллонського університету в Кракові (Польща), де маю змогу проводити експерименти, обмінюватися досвідом із закордонними колегами та вдосконалювати свої практичні навички. Співпраця з професором Стецишиним — це не лише наукове наставництво, а й постійна підтримка, мотивація та натхнення. Його професіоналізм, відкритість до нових ідей і щире бажання допомогти молодим науковцям є для мене прикладом справжнього наукового лідера, завдяки якому я можу впевнено розвиватись у своїй галузі.
— Розкажіть про свої стажування. Як дізналися про можливості стажування в Польщі та Німеччині? Чи була складною процедура відбору?
— Під час навчання я мала можливість пройти кілька престижних міжнародних стажувань, які стали важливим етапом мого професійного розвитку. Одним із них було літнє стажування на кафедрі молекулярної та міжфазної біофізики Ягеллонського університету в Кракові (Польща) за програмою «Letnie Praktyki Studenckie w Instytucie Fizyki UJ im. M. Smoluchowskiego». Про можливість стажування я дізналася завдяки науковому керівнику — професорові Юрію Стецишину.
Ще одним значним стажуванням було проходження вже згадуваної програми «DESY Summer Student Programme 2025» в Гамбурзі. Там я досліджувала процеси фотоіндукованої передачі заряду в ковалентно зв’язаних піренових комплексах, що є важливими моделями для оптоелектроніки та відновлюваної енергетики.
Процедура відбору на обидва стажування була досить серйозною та конкурентною. Вона передбачала подання мотиваційного листа, резюме, оцінок та рекомендацій наукових керівників. Однак завдяки підтримці моїх наставників і попередньому науковому досвіду мені вдалось успішно пройти відбір. Ці стажування дали не лише корисні практичні навички роботи з високотехнологічним обладнанням, а й безцінний досвід комунікації з міжнародною науковою спільнотою, що значно розширило моє розуміння сучасної науки та надихнуло на подальший розвиток на міжнародному рівні.
— Що найбільше вразило під час стажувань? Який досвід ви звідти привезли?
— Під час стажувань мене найбільше вразили організація наукової роботи, атмосфера співпраці та відкритість науковців до обміну знаннями. За кордоном я відчула, якою важливою є міждисциплінарність — коли хіміки, фізики, біологи та інженери працюють разом над спільними проєктами, об’єднуючи свої підходи для досягнення найкращих результатів. Особливо цінним для мене став досвід роботи з високотехнологічним обладнанням, зокрема під час стажування в DESY, де я вперше брала участь у проведенні складних експериментів із використанням синхротронного випромінювання.
Крім технічних навичок я здобула безцінний досвід комунікації з міжнародною науковою спільнотою — вдосконалювала навички презентації своїх результатів англійською мовою, вміння ефективно працювати в команді та швидко адаптовуватися до нового середовища. Ці стажування допомогли мені зрозуміти, що наука не має кордонів, а спільна робота й відкритість до нових ідей є ключем до справжнього наукового прогресу.
Додому я привезла не лише нові знання та навички, а й глибоку мотивацію далі працювати над власними дослідженнями та розвивати українську науку, впроваджуючи найкращі міжнародні практики у своїй роботі.
— Які знання та навички, здобуті під час літніх стажувань, ви вже застосовуєте у своїй роботі чи навчанні?
— Під час літніх стажувань я здобула чимало знань і навичок, які нині активно застосовую у своїй науковій діяльності та навчанні. Насамперед це практичні вміння роботи із сучасним лабораторним обладнанням, методами спектроскопії, дослідження поверхонь і аналізу полімерних матеріалів. Цей досвід допоміг мені краще зрозуміти фізико-хімічні процеси, що відбуваються під час синтезу й модифікації полімерів, а також удосконалити навички планування та проведення експериментів.
Крім того, я навчилась ефективно працювати в міжнародному науковому середовищі — брати участь у наукових обговореннях і презентувати результати своїх досліджень. Ці комунікативні навички надзвичайно корисні у підготовці доповідей, наукових статей і участі в конференціях.
Завдяки стажуванню я також навчилася самостійно приймати рішення у складних експериментальних ситуаціях, адаптуватися до нових методів і технологій та шукати нестандартні шляхи вирішення наукових завдань. Загалом здобуті знання та досвід стали для мене не лише практичним інструментом, а й джерелом натхнення для подальшого розвитку в науці та реалізації міжнародних проєктів.
— Чим, на вашу думку, відрізняється наукова культура в Україні та за кордоном?
— На мою думку, наукова культура в Україні та за кордоном має спільну мету — розвиток знань і створення інновацій, проте різниться підходами та умовами. За кордоном наука має краще матеріально-технічне забезпечення, стабільне фінансування та чітку систему наукової комунікації, що дає дослідникам змогу цілковито зосередитися на своїй роботі. В Україні ж, попри обмежені ресурси, науковці вирізняються креативністю, гнучкістю та самовідданістю, часто досягаючи високих результатів завдяки наполегливій праці. Ще однією відмінністю є, як я вже казала, підхід до міждисциплінарності та командної роботи. За кордоном особливу увагу надають співпраці між різними науковими напрямами та відкритому обміну даними — саме це я й намагаюся застосовувати у власних дослідженнях, розробляючи біосумісні полімерні матеріали для біомедичних застосувань, тоді як в Україні ця культура лише формується. Проте завдяки інтеграції українських дослідників у міжнародні проєкти та програму академічної мобільності ситуація поступово змінюється — зростає рівень комунікації, відкритості та орієнтації на спільний результат.
— Які у вас плани після завершення магістратури?
— Після завершення магістратури планую вступити до аспірантури, щоб поглибити свої знання та навички в галузі полімерної хімії. Моя мета — далі проводити наукові дослідження, долучатися до міжнародних проєктів, працювати над науковими публікаціями, а також розвивати свій професійний потенціал, роблячи внесок у розвиток української науки та біомедичних технологій.
— Плануєте залишатися в Україні чи розглядаєте можливість продовження кар’єри за кордоном?
— Я планую продовжувати свою наукову кар’єру за кордоном, щоб здобути досвід роботи у провідних лабораторіях і мати доступ до сучасного обладнання та передових технологій. Водночас я дуже зацікавлена зберігати й розвивати наукові зв’язки з українськими колегами, брати участь у спільних проєктах і сприяти інтеграції української науки у світовий науковий простір.
Розумію, що сьогодні молоді науковці в Україні стикаються з низкою серйозних викликів: обмеженим фінансуванням, браком сучасної інфраструктури, бюрократичними перепонами та потребою поєднувати наукову діяльність з навчанням чи роботою. Попри це, українські дослідники виявляють надзвичайну стійкість і креативність, активно шукають можливості для міжнародної співпраці, участі у стажуваннях, грантах і конференціях. Я хочу поєднувати власний міжнародний досвід із підтримкою української науки, обміном знаннями та спільною роботою над перспективними дослідженнями.
— Як ви вважаєте, яку роль мають відігравати молоді науковці в розвитку української науки та технологій?
— Молоді науковці, на мою думку, відіграють ключову роль у розвитку української науки та технологій, адже саме вони є рушійною силою оновлення, модернізації та впровадження інновацій. Молоді дослідники приносять у науку нове бачення, креативні ідеї, відкритість до міждисциплінарної співпраці та використання сучасних технологій. Вони здатні поєднувати класичні наукові підходи з новітніми методами аналізу, цифровими інструментами та міжнародним досвідом, що робить українські дослідження більш конкурентоспроможними на світовій арені.
Крім того, молоді науковці формують нову культуру академічної доброчесності, відкритої науки та сталого розвитку, що є неодмінною умовою підвищення авторитету української наукової спільноти. Їхня активна участь у міжнародних проєктах, конференціях і колабораціях сприяє інтеграції України у глобальний науковий простір та популяризації вітчизняних досягнень за кордоном.
Важливо й те, що молоді дослідники є містком між університетською освітою і прикладною наукою, здатні перетворювати наукові ідеї на конкретні технологічні рішення, що можуть бути впроваджені у промисловість, енергетику, біомедицину та IT-сферу. Тому підтримка молодих науковців — це інвестиція не лише в їхній особистий розвиток, а й у майбутнє науково-технологічного прогресу України.
— Як би ви мотивували інших студентів працювати у сфері науки та брати участь у стипендіальних програмах?
— Я б мотивувала інших студентів долучатися до наукової діяльності через те, що вона відкриває унікальні можливості для особистісного та професійного розвитку. Наука — це шлях постійного пізнання нового, формування критичного мислення, уміння аналізувати, знаходити нестандартні рішення та бачити взаємозв’язки між, на перший погляд, різними явищами. Вона вчить наполегливості, самодисципліни й уміння долати труднощі — як у професійному, так і в особистому житті.
Участь у стипендіальних програмах — це не лише фінансова підтримка, а й визнання твоїх досягнень, можливість розширити наукові горизонти, налагодити міжнародні контакти, пройти стажування за кордоном і співпрацювати з провідними фахівцями у своїй галузі. Такі програми дають відчуття, що твоя праця має значення і робить внесок у розвиток науки та суспільства.
Я б порадила студентам не боятися робити перші кроки — навіть якщо здається, що досвіду ще недостатньо. Найважливіше — щира зацікавленість, готовність навчатися та прагнення створювати щось нове. Кожне велике досягнення починається з малого, а наука завжди винагороджує тих, хто наполегливо шукає відповіді й не зупиняється на досягнутому.
